Їй іще ніколи не доводилося відчувати таких принизливих емоцій. Вислизнувши з ванної кімнати, вона ледь не зіткнулася з чоловіком. «Ходімо швидше, моя солоденька, я вже все підготував!» — хижо оскалився чоловік. Переступивши поріг спальні, Євгенія заклякла від первісного жаху.
Приміщення освітлювалося тьмяним, похмурим світлом, а з меблів тут була лише гігантська ліжниця, зварена з металу. Придивившись до цієї споруди, новоспечена дружина відчула, як кров холоне в жилах. До спинок були прикуті масивні ланцюги, а в самому центрі ложа зловісно поблискували сталеві наручники. «Що все це означає?» — тремтячим шепотом вичавила Женя, остаточно усвідомивши, що чутки про садизм чоловіка виявилися чистою правдою.
«Сподіваюся, моя маленька брудна дівчинка оцінить сюрприз?» — солодострасно протягнув Роман, повільно піднімаючи з килима важкий шкіряний батіг. «Ти справжній психопат!» — несамовито закричала дівчина й кулею вилетіла в коридор. «Ану повернись!» — розлючено заревів чоловік, важко тупаючи слідом за втікачкою. Євгенія вискочила надвір просто в банному халаті й домашніх капцях.
Вона дивом перемахнула через високий паркан і помчала темними вулицями, зовсім не розбираючи дороги. У голові билася лише одна думка: дістатися до Марини Геннадіївни й крізь сльози розповісти про пережитий кошмар. До тітчиного двору вона дісталася глибоко за північ, петляючи найглухішими провулками. Рідкісні нічні перехожі сахалися від розпатланої дівчини в халаті, а дехто вслід відпускав сальні жарти.
Помітивши знайомий позашляховик Романа, припаркований біля воріт родички, Женя різко загальмувала й сховалася в тіні розлогого дерева. «Ви тільки не хвилюйтеся, Романе Олександровичу! Щойно ця погань оголоситься, я миттю дам вам знати. Яка ж невдячна паскуда! Нічого, нагуляється й приповзе, але я її навіть на поріг не пущу!» — голосно обурювалася Марина Геннадіївна, стоячи на ґанку.
«Благаю вас, шановна Марино Геннадіївно, ви вже впустіть утікачку, але відразу потай наберіть мій номер… Я примчу тієї ж миті. Надто вже сильно я прикипів до своєї молодої дружини, вона просто дурна й не розуміє свого справжнього щастя», — на диво спокійно міркував Роман. «Як скажете, зятю!» — миттю подобрішала тітка.
«А це вам, так би мовити, скромний презент на поточні витрати. Я завжди радий підтримати улюблених родичів», — діловито мовив чоловік, відраховуючи солідну пачку купюр. «Ой, щиро дякую, Романе Олександровичу! Зовсім ви мене розбалували», — улесливим голосом заспівала жінка, прудко ховаючи гроші за пазуху. Сидячи в укритті, Женя приглушено схлипнула, розуміючи, що шлях до порятунку остаточно відрізано.
З очей бризнули гіркі сльози образи. Дівчина й уявити не могла, що єдина рідна людина продасть її за пачку готівки. Охоплена цілковитим розпачем, вона повільно побрела вздовж сонних вулиць. Тепер їй було абсолютно байдуже до свого вигляду й осудливих поглядів.
На щастя, місто давно спало, і на тротуарах не було ані душі. Женя з невимовною тугою розглядала темні фасади багатоповерхівок. «Які ж вони щасливі! — з гіркотою міркувала вона. — У цих людей є теплі ліжка й відчуття безпеки, а мене позбавили навіть елементарного захисту».
Намагаючись скласти бодай якийсь план дій, утікачка дісталася перону місцевої залізничної станції. Єдиним бажанням було втекти з цього проклятого місця якнайдалі. Але як це здійснити? У кишенях халата не було ані копійки, а документи лишилися в домі психопата.
Без сил упавши на дерев’яну лаву, вона завмерла в очікуванні дива. Чого саме вона чекала — лишалося загадкою навіть для неї самої. Невдовзі небо почало забарвлюватися в передсвітанкові тони. Від тяжких роздумів Женю відволік характерний звук шарудливої мітли.
Обернувшись, вона побачила втомлену жінку в помаранчевому жилеті й несміливо поспішила до неї. «Вибачте мені, будь ласка, — зніяковіло почала дівчина. — Я потрапила в страшну біду». «А кому зараз легко?» — хмикнула двірничка, обдавши співрозмовницю стійким запахом перегару. «Нічим не можу зарадити».
«Мені не потрібні гроші. Може, ви виручите мене якимось старим одягом?» — благально мовила Женя. «Подивися на неї, яка хитра! — обурилася співрозмовниця. — У мене що, гардеробна гумова? Самій упору жебракувати. Забирайся по-доброму, поки я наряд не викликала».
Розуміючи всю марність своїх умовлянь, Євгенія понуро побрела геть. У цей момент пролунав гудок ранкової електрички, і ноги самі понесли її до відчинених дверей. Зайнявши місце в порожньому вагоні, вона притулилася чолом до холодного скла. Дівчина байдуже дивилася, як зникають обриси рідного міста, твердо вирішивши більше ніколи сюди не повертатися.
«Будьте обережні, двері зачиняються. Наступна зупинка — Монастирська», — прохрипів динамік, вирвавши Женю з тривожної дрімоти. Вагон поступово наповнювався похмурими, сонними людьми, які поспішали у своїх справах. Ніхто з пасажирів не звертав ані найменшої уваги на дивну попутницю в халаті.
У голові раптом спливли спогади про шкільну екскурсію. Багато років тому вони всім класом відвідували цей самий монастир, і тоді суворий побут черниць здавався їй справжньою карою. Юна Женя щиро не розуміла, навіщо жінки добровільно замикають себе в цих похмурих кам’яних стінах.
Але тепер ця думка видалася їй єдиним порятунком. Розмірене й захищене від мирського зла життя послушниць тепер викликало лише пекучу заздрість. Щойно потяг загальмував біля потрібної платформи, утікачка кулею вискочила надвір. Близько двох годин вона пробиралася крізь сиру лісову гущавину…
