«Чого вам треба? Якщо прийшли клянчити аліменти, то йдіть лісом. Шлюб визнано недійсним», — бризкав слиною Роман. «Помиляєтеся», — парирував юрист. «Розмова буде предметною. Послухайте одну цікаву аудіокнижку». Іван натиснув кнопку на диктофоні. Із динаміка полився збивчивий, істеричний жіночий голос: «Він перетворив моє життя на філію пекла на землі…»
«Вимкни цю гидоту!» — заревів Колосов, хапаючись за голову. «Прекрасно, Лідочку ви впізнали. На флешці є ще захопливе інтерв’ю з Катериною. Увімкнути?» — всміхнувся Ваня, бачачи, як пиха злітає з обличчя комерсанта. «Досить», — знітився Роман, важко опустившись назад у крісло. «Озвучте суму».
«Ваші мільйони нас не цікавлять», — подала голос Женя. «Пригадуєте експедитора Олександра, якого ви технічно підставили зі зброєю, а потім утекли сюди?» «Ти звідки про це знаєш?» — отетерів бізнесмен, втупившись у дівчину. «Це деталі. Ваше завдання — витягти його з тюрми», — жорстко поставила ультиматум Євгенія.
Лише тепер вона усвідомила, що більше не боїться цього тирана. Раніше він здавався їй всемогутнім демоном, а тепер виглядав як жалюгідний, загнаний у кут боягуз. «Яким чином я його витягну? У вас із головою все гаразд?» — спробував удавати праведний гнів Роман. «Романе Олександровичу, окрім душороздиральних сповідей ваших дружин, у нас є ще дещо.
Ми можемо бути не лише шантажистами, а й вельми корисними партнерами. Змініть тон і послухайте, що ми пропонуємо», — резонно зауважив Іван. «Про що йдеться? Кажіть прямо», — занервував Колосов. «У кримінальних колах дуже активно цікавляться вашим бізнесом. Конкретно — деталями транспортування величезної партії вантажу, запланованої на кінець місяця», — видала козир Женя.
«І ці серйозні люди готові щедро платити за злив логістики». «Хто вони?» — на лобі Романа виступив піт. «Дійшло, чому з нами вигідно дружити?» — торжествуюче спитала дівчина. «Звідки у вас ці відомості?» — не вгамовувався комерсант. «Комерційна таємниця», — відрізав адвокат. «Цок-цок, Романе Олександровичу. Час — гроші, а в нас його обмаль».
Колосов почав гарячково прораховувати варіанти. Мозок бізнесмена підказував, що угода з цими шантажистами — єдиний вихід. Він давно нутром відчував щура в компанії, але не міг його вирахувати. «По руках. Ви зливаєте мені інфу, я все перевіряю й запускаю процес щодо Олександра», — озвучив він рішення.
«Так справи не робляться», — похитав головою Іван. «Уранці гроші — увечері стільці. Ви запускаєте маховик правосуддя, а потім ми видаємо замовника. Плюс диктофон у подарунок. Вирішуйте швидше, ми блефувати не звикли». «Але ж ви дорослі люди, розумієте, що за пару днів його не відпустять?» — спробував торгуватися Колосов.
«Ми в курсі бюрократії. Щойно з’являться реальні процесуальні зрушення у справі — ви отримаєте все», — відкарбував юрист. «Добре. Просто зараз почну смикати за ниточки», — пообіцяв зламаний шеф. «Диктуйте номер, триматиму в курсі». «Чекаємо дзвінка», — Євгенія граційно підвелася з крісла. Пара покинула кабінет, залишивши Романа в стані глибокої задумливості.
Опинившись на вулиці, дівчина гаряче подякувала своєму рятівникові. Без Івана вона б у житті не наважилася на такий зухвалий шантаж. «Думаєш, він нас не кине?» — з тривогою спитала вона. «Йому це невигідно. За законом жанру, зараз мають спливти ‘нові обставини’. Я в справі офіційно, тож дізнаюся першим».
«А мені що накажеш робити?» «Сховатися й не світитися. До матері їхати не можна, там можуть пасти. Сиди тут. Я зняв тобі безпечну нору на пару тижнів, а там побачимо. Тобі треба зателефонувати авторитету й заспівати пісню, що збір даних іде повним ходом. Приспиш його пильність. І благаю, не висовуй носа на вулицю».
Дні в конспіративній квартирі тягнулися, мов патока. Женя виснажувала себе очікуванням новин від адвоката. Іван виходив на зв’язок щодня, коротко рапортуючи про перебіг справи. Дівчина опинилася між молотом і ковадлом. Найбільше вона боялася гніву Влада, який не прощав тим, хто ламав його плани.
«Чекай, скоро буду», — коротко кинув у слухавку Ваня. «Колосов дотримав слова, крига скресла». Євгенія піднесла молитву небесам, сподіваючись, що фінал уже близько. Від нервового перенапруження вона намотувала кола по кімнаті, раз у раз прилипаючи до віконного скла. Побачивши знайомий седан у дворі, вона кулею кинулася до дверей.
«Не томи! Викладай!» — з порога накинулася вона на адвоката. «Усе чітко. Прокуратура поновила провадження за нововиявленими обставинами», — вдоволено всміхнувся хлопець. «Твій колишній не обманув. Одягайся, він призначив зустріч». «У голові не вкладається, як він це провернув. Він же не міг сам на себе написати заяву», — міркувала Женя дорогою.
«Звісно, ні. Не буду вантажити тебе юридичними термінами, але тих доказів, що він підкинув слідству, з головою вистачить для виправдувального вироку. Але намалювалася інша проблема». «Яка ще?» — перелякано пискнула дівчина. «Наш спільний друг Владислав. У мене визрів геніальний план. Думаю, Колосову він теж припаде до смаку. Ми вб’ємо двох зайців одразу».
Роман Олександрович ходив кабінетом, чекаючи гостей. Помітивши Женю з юристом, він помітно повеселішав. «Не підвели, отже», — з полегшенням видихнув він. «Ми ж одразу окреслили, що ми радше корисні партнери, ніж вороги», — парирував Іван, сідаючи в крісло. «У нас до вас є одна вкрай делікатна пропозиція».
«Уважно слухаю», — кивнув бізнесмен. «Зізнайтеся чесно, ви точите зуб на Євгенію Миколаївну?» — пішов у лобову атаку адвокат. «Фактично вона вберегла вашу імперію від повного краху». «Образ не тримаю», — Роман ковзнув поглядом по колишній дружині й поспішно відвів очі…
