«Іди пити свіжу каву, все нарешті повністю закінчилося», — цілком спокійно й умиротворено покликала вона свого брата з вітальні. Роман, як вона й припускала, так і не подав офіційної позовної заяви до суду. Він швидко здався, почувши від сторонніх платних юристів точнісінько те саме, що в обличчя сказала йому рідна донька.
Досвідчені адвокати пояснили йому, що він просто не мав жодного шансу виграти таку програшну справу. Тим більше виступати в суді проти такої блискучої, хваткої й мотивованої молодої жінки-адвокатки було б чистим самогубством. Цей теплий, сповнений світлих спогадів затишний дім цілком законно й повноправно залишився в надійних руках безмежно вдячних онуків Катерини.
Невдовзі життя увійшло у свою звичну колію, і Даниїл дуже успішно закінчив черговий складний семестр у медичному. Він склав усі іспити з найкращими оцінками на курсі й одразу ж радісно зателефонував старшій сестрі похвалитися. Дівчина щиро, дзвінко сміялася в слухавку тим особливим, неймовірно теплим сміхом, який вона берегла лише для улюбленого брата.
Наступної неділі опівдні, коли місто відпочивало від метушні, Лариса купила квіти й прийшла на старий міський цвинтар. Вона воліла прийти туди в повній, цілющій самотності, щоб побути наодинці зі своїми думками. Погода стояла тиха, безвітряна, ніби сама природа сумувала разом із відвідувачами цього печального місця.
Вона дуже довго й нерухомо стояла перед доглянутою, зовсім свіжою могилою любої Катерини, опустивши голову. Дівчина подумки, палко й щиро дякувала своїй великій бабусі абсолютно за все, що та для них зробила. Потім дівчина повільно розвернулася й підійшла до місця спочинку своєї рідної матері, розташованого лише за три ряди далі алеєю.
Олександра трагічно рано пішла з життя й не побачила, як дорослішали й ставали її чудові діти. Але навіть ідучи, вона дивовижним чином встигла залишити їх під захистом найправильнішої, найсильнішої й найнадійнішої людини у світі. Її мудра, незламна мати блискуче й самовіддано впоралася з цим найскладнішим життєвим завданням.
Бабуся здійснила справжній подвиг, виховавши абсолютно цілісних, незалежних і неймовірно здібних молодих людей усупереч усім обставинам. Лариса акуратно поправила яскраві квіти на обох доглянутих могилах, змахнула набіглу сльозу й тихо, впевненим кроком пішла до виходу з цвинтаря. Їхній боягузливий біологічний батько так і не знайшов у тому домі маленьких, переляканих і залежних дітей. Він із жахом виявив там лише тих сильних особистостей, які більше його зовсім не потребували.
