— Здрастуй, Мишку. Дякую, проходь хутчіше, ми вже всі очі прогледіли. Скидай куртку, мий руки й гайда до столу, — скомандувала пенсіонерка, вирушаючи нарізати частування.
— Татусь приїхав! — дзвінко заверещала Поліна, побачивши батька в дверях кухні. Зістрибнувши з табуретки, вона стрілою метнулася до нього й повисла на шиї. — Привіт, моє золотце! Вгадай, що я тобі привіз? — хитро примружився чоловік, дістаючи з-за спини довгоочікуваний сюрприз.
— Ах, яка краса! Вона ж зовсім як я, — захоплено прошепотіла дівчинка, дбайливо притискаючи до себе ляльку. Вона не могла відірвати погляду від іграшки, вражена схожістю кольору волосся й очей. — Подобається обновка?
Вгадав татко з вибором? — лагідно поцікавилася Галина Петрівна. — Дуже-дуже! Це найчудовіший сюрприз у світі, — сяючи від захвату, заявила малеча. До самого кінця трапези вона не випускала нову подружку з рук.
Захопившись розгляданням вбрання ляльки, Поля геть забула про їжу. Лише спільними вмовляннями дорослих вдалося змусити її з’їсти пару млинців. Нашвидкуруч пережувавши вечерю, дівчинка пурхнула до дитячої, щоб познайомити нову мешканку з рештою іграшок.
— Чудова в тебе дитина росте, — з ніжністю мовила сусідка, дивлячись услід дівчинці, що вибігала. — Це чиста правда. Вона мій єдиний промінчик світла в цьому світі, — з важким зітханням зізнався Михайло. — Тобі б супутницю життя підшукати, та й дівчинці жіноча рука ой як потрібна.
Ти чоловік видний, у самому розквіті сил, придивився б собі когось, а? — обережно завела стару пісню пенсіонерка, переймаючись за молодого тридцятип’ятирічного сусіда. — Виключено, я не готовий ділити своє серце з кимось іще, вся моя любов належить тільки доньці. Та й замінити Ірочку ніхто ніколи не зможе, таких більше не роблять, — відрізав чоловік, насилу ковтаючи клубок, що підступив до горла.
Засиджуватися довго не стали, і невдовзі щасливе сімейство перебралося до своєї квартири. Михайло вклав доньку в ліжко й за звичкою прочитав їй на ніч добру історію. Дівчинка швидко засопіла, міцно притискаючи до грудей ганчір’яну подружку. Причинивши двері спальні, вдівець пройшов на кухню, щоб заварити собі міцної кави.
Відчинивши кватирку, він закурив, поринаючи в безодню спогадів про покійну дружину. У пам’яті спливали уривки їхнього спільного життя — від найсвітліших до нестерпно гірких. Здавалося, їхня перша зустріч сталася лише вчора, настільки яскраво врізалася в свідомість кожна секунда того доленосного дня.
Дванадцять років тому Михайло, щойно випустившись з училища, відчайдушно шукав спосіб заробити на хліб. Його мати, яка працювала кухаркою в місцевому інтернаті для сиріт, замовила за нього слівце перед керівництвом. У свій перший робочий день юний електрик страшенно хвилювався, стоячи перед кабінетом директора раннього ранку…
