Усі знайдені металеві контейнери виявилися абсолютно порожніми всередині. Стелажі також були повністю очищені, і довкола не було жодного сліду стратегічного вантажу, доставленого сміливим екіпажем ціною власного офіційного існування. Керівник наземної пошукової групи повільно й розчаровано обвів променем потужного ліхтаря все холодне приміщення.
І саме в цю мить один із учасників групи, молодий і уважний геолог, підійшов до дальньої стіни й присів навпочіпки. Він обережно провів рукою по крижаній підлозі, а потім неголосно, але виразно постукав по ній. Звук виявився характерно порожнистим, що беззаперечно свідчило про наявність ще одного прихованого рівня просто під дерев’яним настилом.
Там був потаємний люк, зачинений на простий металевий засув, який сильно проіржавів, але все ж піддався після кількох сильних ривків. Унизу відкрилося невелике приховане приміщення, заввишки приблизно в повний зріст дорослої людини. У ньому лежало те, чого дослідницька експедиція точно ніяк не очікувала знайти у військовому бункері.
Там не було жодного радіоактивного матеріалу, секретного військового обладнання чи важливих урядових документів. У цій схованці лежали шість акуратно складених комплектів особистих речей і стандартної військової форми. Зверху спочивали документи на справжні імена всіх шістьох членів зниклого американського екіпажу й особисті листи, дбайливо перев’язані старою вицвілою мотузкою.
Там само дбайливо зберігалися фотографії рідних родин, усміхнених дітей і вродливих жінок у літніх сукнях на тлі затишних американських будинків. Судячи з усього, ці сміливі й рішучі люди більше ніколи в житті не бачили своїх близьких. Поруч лежали шість невеликих запечатаних конвертів з іменами й одним-єдиним словом поверх кожного з них — «Sorry».
Це похмуре приміщення було зовсім не секретним військовим складом. Це було таємне прощальне місце, де шестеро людей цілком свідомо й назавжди залишили своє колишнє життя і все, що пов’язувало їх із минулим. Вони прийшли в цю крижану глушину, виконали своє останнє завдання й пішли далі вже зовсім іншими людьми, без імен і офіційних документів.
Інформацію про цю емоційну й вражаючу знахідку негайно передали по рації командирові Бергману. Офіцер дуже довго мовчав у радіоефірі, глибоко обдумуючи почуте й намагаючись осягнути масштаб людської драми. Потім він поставив лише одне коротке, але найважливіше запитання — чи знайшли вони небезпечний вантаж.
Відповідь була негативною, оскільки стратегічний матеріал безслідно зник із бункера. Або його забрали самі члени екіпажу вже після того, як повністю облаштували це надійне укриття. Або, і ця версія звучала куди тривожніше для всіх, хто чув її, хтось інший побував тут набагато раніше й забрав його із собою в невідомому напрямку…
