Точних координат на самих фотографіях не виявилося, але на звороті одного знімка вицвілим олівцем була написана назва мису й двозначне число. Військовий фахівець оперативно звірився з картою і підтвердив, що така локація справді існує. Цей мис був приблизно за сто вісімдесят кілометрів на північ від того місця, де зараз повільно дрейфував айсберг.
У третьому ящику лежав предмет, якого ніхто зовсім не очікував побачити серед суворих військових документів і секретних карт. Це був невеликий, щільно застебнутий старий шкіряний портфель. Усередині лежав докладний особистий щоденник, написаний англійською дуже акуратним почерком і забезпечений чіткими датами.
Перший запис у цьому зошиті був датований лютим 1944 року, а останній зробили у квітні того ж року. Невідомий автор жодного разу не назвав себе на ім’я, залишивши на сторінках лише короткі ініціали «Р. К.». Але те, що він докладно описував на цих сторінках, повністю й назавжди змінювало всі початкові уявлення команди про цей літак.
Згідно із записами в щоденнику, екіпаж бомбардувальника виконував украй незвичний і смертельно небезпечний переліт. Офіційна урядова версія про технічну несправність була лише зручною легендою, грамотно вигаданою ще до вильоту. Справжня місія була суворо засекреченою, про неї знали лише шестеро людей на борту, і всі вони погодилися на цей ризик цілком добровільно.
Головне завдання полягало в тому, щоб таємно доставити й надійно сховати певний стратегічний вантаж у віддаленій точці на узбережжі Гренландії. Ця секретна локація не була нанесена на жодну офіційну топографічну карту того часу. Однак до цього віддаленого місця вже кілька місяців виявляла гіперактивний інтерес ворожа розвідка.
Причина, з якої противник так сильно цікавився цією локацією, була описана в щоденнику прямо й без зайвих натяків. Там було дещо унікальне, виявлене американськими вченими-геологами ще 1942 року. У суворих умовах світової війни це відкриття мало колосальне стратегічне значення, яке було вкрай важко переоцінити.
Що саме це був за матеріал, автор щоденника не уточнював, використовуючи лише одне ємне слово, яке повторювалося кілька разів на різних сторінках. Це коротке слово в історичному контексті 1944 року звучало зовсім інакше й набагато зловісніше, ніж у наші дні. Цим загадковим словом був «уран».
Важка тиша на борту дослідницького судна стала зовсім дзвінкою й відчутною. Приголомшений фахівець із воєнної історії повільно поклав знайдений щоденник на залізний стіл. Геолог, присутній під час історичного розкриття металевих ящиків, багатозначно перезирнувся з командиром Бергманом.
Усім присутнім у тісній каюті суть того, що відбувається, стала зрозумілою майже одночасно. У 1944 році розробка надсекретної зброї вже йшла повним ходом, і військові гостро потребували радіоактивних матеріалів. Союзники також чудово знали, що вчені противника теж активно шукають доступ до цього рідкісного ресурсу.
Якщо на холодному узбережжі Гренландії були виявлені цінні поклади, їх потрібно було або терміново взяти під повний контроль, або надійно приховати будь-якою ціною. Сміливий екіпаж сів на лід навмисно, сховав небезпечний стратегічний вантаж і безслідно зник, залишивши по собі дуже переконливу легенду про катастрофу. Але інтригуючі записи в старому щоденнику обривалися на квітні 1944 року…
