Буденність цього дня зашкалювала, коли втомлена Марина, обвішана важкими пакетами з супермаркету, ввалилася в коридор своєї квартири, де зіткнулася з благовірним. «Як життя?» — кинув він чергову фразу, мимохідь цьомкнувши дружину й перехопивши ношу. Від ваги покупок, які дівчині довелося самотужки тягти на п’ятий поверх, неприємно нили пальці. Ліфт не працював уже понад тиждень, але керуючій компанії до цього, вочевидь, не було жодного діла.
Молода жінка провела поглядом чоловіка, який поспіхом зник у кухонному отворі дверей. Скинувши тісні туфлі, Марина з насолодою видихнула й опустилася на м’який пуф у коридорі. Лампа під стелею дратівливо замиготіла, нагадавши про те, що в Єгора вкотре не знайшлося вільної хвилини на елементарні побутові дрібниці. Чоловік працював програмістом на віддаленій роботі й цілодобово майже не виходив за межі житла.
Якби в добі було більше двадцяти чотирьох годин, він би із задоволенням присвятив їх мерехтливому монітору. У рідкісні години відпочинку благовірний волів спати або поглинати їжу. Дружині увага діставалася за залишковим принципом, та й то лише після її наполегливих докорів. Абсолютно весь домашній побут важким тягарем лежав на тендітних жіночих плечах.
Марина ж була класичною офісною працівницею. Рано-вранці вона тікала на службу, а, повернувшись, негайно заступала на кухонну вахту. Субота й неділя йшли на нескінченне прибирання, готування на тиждень наперед і прання. До того ж у квартирі мешкав пес, вечірні прогулянки з яким теж плавно перейшли в зону відповідальності молодої жінки.
А колись саме Єгор загорівся ідеєю завести улюбленця, клятвено обіцяючи щодня виводити Чака надвір. Ентузіазму новоспеченого собачника вистачило рівно на місяць. Невдовзі чоловікові прогулянки скоротилися до одного разу на кілька днів, а потім і зовсім зійшли нанівець. Тепер утомленій Марині доводилося щовечора тягти собаку у двір, бо вічно зайнятий чоловік не відривався від програмного коду.
Від сумних думок дівчину відволік вологий дотик до руки. Ну звісно, це був Чак, який дивився на господиню очима, повними вселенської туги. Настав час вечірнього моціону, хоча надворі стояв четвер, сили були на межі, і Марині відчайдушно хотілося просто впасти на диван. «Єгорчику, може, сьогодні твоя черга вигуляти пса?» — з надією гукнула вона вглиб квартири.
Відповідь пролунала очікувано сухо: «Сонце, у мене дедлайн горить, давай завтра я стовідсотково з ним пройдуся». Ці «завтраки» Марина успішно ковтала вчора, позавчора й увесь минулий тиждень, тож довелося мовчки збиратися надвір. Повернувшись із моціону, дівчина звично заступила до плити, ламаючи голову над легкою й корисною вечерею. Гортання кулінарних блогів не допомогло вигадати оригінальну страву з купленого набору продуктів.
Урешті на плиті закипів рис, а в духовку вирушила банальна курка. Навіть меню здавалося Марині похмурим повторенням учорашнього дня. Справжній день бабака, з якого не було видно виходу. За столом чоловік не відривав погляду від смартфона, поки Марина намагалася пригадати, коли вони востаннє нормально розмовляли…
