Тиша й умиротворення панували в лісі до того дня, поки до будинку лісника не підкотили два чорні позашляховики, що сяяли на сонці. Пил від їхніх коліс довго осідав на соковиту траву, а рев потужних двигунів розігнав усіх птахів в окрузі. З машин вийшли четверо міцних чоловіків, які поводилися по-хазяйськи нахабно, голосно реготали і штовхали складені біля стіни дрова.
Вони виглядали чужорідними елементами в цьому царстві спокою та природної гармонії, принісши із собою запах бензину та пихи. Головний із них, доглянутий чоловік із масивним золотим ланцюгом на шиї, безапеляційно заявив Миколі, що ця земля тепер викуплена під будівництво елітної бази відпочинку для поважних персон. Його голос звучав сухо і владно, не допускаючи жодних заперечень з боку старої людини.
— Збирай, діду, свої пожитки, даємо тобі рівно годину на збори, — недбало кинув багатій, закурюючи дорогу сигарету. Він дивився на старий будинок лісника з явною огидою, ніби бачив перед собою купу непотрібного сміття. Микола стояв перед ними у старій штормівці, відчуваючи, як усередині закипає праведна образа і гіркий відчай.
Микола спробував був заперечити, пояснюючи, що живе тут усе своє життя, що йти йому зовсім нікуди, та й усі документи на будинок у нього в повному порядку. Він заговорив про закон, про багаторічну службу і про те, що цей ліс не можна перетворювати на розважальний майданчик. Але слухати його виправдання ніхто не збирався, ці люди звикли вирішувати питання силою і дзвінкою монетою.
Господар життя лише усміхнувся, поправивши свої сонячні окуляри, і кивнув своїм підручним, даючи негласну команду. Один з охоронців грубо штовхнув старого прямо в осінню багнюку, а інший виніс із сараю каністру з пальним. Микола впав, боляче вдарившись плечем, і дивився знизу вгору на цих бездушних загарбників.
— Не хочеш іти по-хорошому, значить, буде по-гарячому, — злорадно усміхнувся бандит і почав щедро поливати дерев’яний ганок бензином. Різкий хімічний запах миттєво перебив тонкі аромати лісу, віщуючи швидку біду і знищення будинку. Микола, ковтаючи сльози гіркої образи, повільно піднявся з колін, розуміючи, що допомоги чекати нізвідки.
Він почувався абсолютно безсилим проти цих ситих, упевнених у своїй повній безкарності людей. Усі його роки чесної праці та любові до цього краю нічого не значили перед обличчям жадібності та нахабства. Старий просто заплющив очі, смиренно чекаючи неминучого кінця, і в душі його запанувала холодна порожнеча.
Раптом лісове повітря розірвав настільки моторошний рев, що в усіх присутніх заклало вуха, а земля під ногами буквально здригнулася. Це не був звичайний крик тварини, у ньому чулася первісна міць і лють самого лісового духу. Птахи враз замовкли, і навіть вітер, здавалося, перестав колихати верхівки дерев від цього звуку.
Із хащі, з тріском ламаючи чагарник, вилетів велетенський бурий ведмідь — справжній господар цих місць. Його поява була настільки стрімкою, що охоронці не встигли навіть відскочити до своїх машин. Шкура його лисніла на сонці, а на правій передній лапі чітко виднівся старий шрам від капкана…
Коментування закрито.