Михайло неймовірно дбайливо й ніжно відсунув дочку, що плакала від щастя, собі за спину, надійно закриваючи її своїм пораненим, але могутнім тілом. Його важкий погляд, цілком холодний і безжальний, мов дуло зарядженого великокаліберного кулемета, намертво прикував паралізованого зрадника до місця. Крок за кроком, стоїчно долаючи пекельні муки в розірваному правому боці, непохитний солдат почав повільно наближатися до свого заклятого ворога.
Кожен найменший рух давався бійцеві з колосальними труднощами, але праведна батьківська лють надавала йому воістину надлюдських, титанічних сил. Він гранично чітко пам’ятав кожен отруйний рядок із того підлого електронного листа, де Борис цинічно відмовлявся від маленької Ані. Тепер нарешті настав ідеальний час змусити цю гнилу, боягузливу тварюку сповна відповісти за кожну пролиту сльозинку невинної дитини.
«Ти смів так жорстоко знущатися з моєї доньки, поки я цілодобово стікав гарячою кров’ю на фронті», — глухо й загрозливо прохрипів розлючений Михайло. Його зірваний голос звучав так жахливо й низько, що крихкі шибки у віконних рамах жалібно затремтіли від потужного звукового резонансу. Важке лезо армійського ножа описало в прокуреному повітрі коротку блискавичну дугу, різко зупинившись буквально за міліметр від спітнілої шиї Бориса.
Боягузливий і підлий вітчим не витримав цього чудовиського психологічного напруження й із жалюгідним стогоном упав навколішки просто в коридорний бруд. Він неймовірно голосно заревів, відчайдушно чіпляючись мокрими долонями за брудні штанини прострілених камуфляжних штанів справжнього, незламного героя. На його світлих спортивних штанях почала повільно й невідворотно розповзатися темна, смердюча пляма тваринного, цілком неконтрольованого фізіологічного страху.
«Благаю тебе всім святим, не вбивай, забирай свою квартиру назад, я зараз же негайно поїду й зникну з вашого життя назавжди!» — істерично волав розчавлений Борис. Він жалюгідно й огидно розмазував брудні шмарклі по своєму одутлому обличчю, повністю й безповоротно втративши будь-яку людську подобу й чоловічу гідність. Уся його колишня показна жорстокість і фальшива впевненість миттєво випарувалися перед лицем реальної, неминучої й цілком справедливої солдатської смерті.
Михайло з неприхованою глибокою відразою подивився на це жалюгідне, тремтяче на брудному лінолеумі нікчемне й підле створіння. Він раптом дуже ясно зрозумів, що бруднити свої чесні руки кров’ю цього паразита на очах у маленької доньки просто категорично неприйнятно. Поранений боєць різко схопив верескливого зрадника за комір його дорогої куртки й одним потужним ривком відірвав його від брудної підлоги.
«Пішов геть із мого законного дому просто зараз, щоб смердючого духу твого тут більше ніколи не було», — жорстко й безапеляційно процідив суворий солдат. Він із неймовірною для свого критичного фізичного стану силою жбурнув скавулячого від страху Бориса просто на темний сходовий майданчик. Слідом за ним полетіли фальшиві документи про опіку, розірвані важкою рукою справжнього героя на дрібні, позбавлені будь-якої юридичної сили клапті.
Вигнаний зрадник шкереберть покотився холодними бетонними сходами вниз, голосно виючи від гострого болю в ребрах, сильно забитих об перила. Він навіть не спробував гордо підвестися на ноги, а поповз до рятівного виходу рачки, мов побитий палицями боягузливий паршивий пес. Його найпідліший і найжорстокіший план було остаточно й безповоротно зруйновано вщент, залишивши по собі лише вічну ганьбу й цілком заслужене вигнання.
Важкі вхідні двері з м’яким, але неймовірно впевненим клацанням зачинилися, назавжди й безповоротно відтинаючи весь цей страшний кошмар від їхнього світлого теперішнього. Михайло без сил упустив закривавлений бойовий ніж, який із гучним, заспокійливим дзенькотом упав на старий вицвілий домашній лінолеум їхнього рідного передпокою. Останні життєві сили остаточно покинули пораненого воїна, і він повільно, важко дихаючи, сповз прохолодною стіною просто на запилену підлогу.
Маленька Аня відразу кинулася йому на шию, несамовито вкриваючи брудне, заросле жорсткою щетиною батькове обличчя гарячими дитячими поцілунками. Дівчинка дбайливо гладила його по важкій голові, безперервно примовляючи найніжніші, найласкавіші й найдовгоочікуваніші слова на всьому великому білому світі. Вона тепер цілком точно знала, що вони з мамою перебувають у повній безпеці під найнадійнішим захистом найкращого тата на світі.
Раптом у нагрудній кишені камуфляжної куртки Михайла голосно завібрував забутий там мобільний телефон того самого доброго лейтенанта з нічного блокпоста. Боєць дістав чужий апарат своїми тремтячими від слабкості руками й побачив на яскравому екрані вхідний виклик із зовсім незнайомого міського номера. Він невпевнено натиснув зелену кнопку прийому виклику, навіть не підозрюючи в цю мить, яку неймовірну, душу перевертаючу новину йому доведеться зараз почути…
