Важкі металеві двері з оглушливим, моторошним гуркотом ударилися об бетонну стіну, вирвавши з коренем залізний дверний обмежувач. На порозі квартири, мов воскреслий із мертвих грізний античний бог війни, височів тяжко поранений Михайло Шевчук. Його прострелений, наскрізь просякнутий засохлою людською кров’ю й їдким фронтовим багном камуфляж висів на змарнілому тілі страшними лахміттями.
Маленька Аня завмерла на своєму місці, якнайширше розплющивши свої заплакані очі від неймовірного, цілковито паралізуючого дитячого шоку. Серце змученої дівчинки забилося так сильно й гучно, що готове було просто зараз вирватися з її крихітних грудей. Вона відмовлялася вірити, що її найдорожча й найрідніша людина справді змогла повернутися живою з того кромішнього пекла.
Борис інстинктивно відступив назад, незграбно спіткнувшись об кинутий ним же на брудну підлогу старий спортивний рюкзак падчерки. Обличчя підлого зрадника миттєво набуло нездорового землисто-сірого відтінку, а в бігаючих очицях оселився цілком первісний, тваринний жах. Він ніби побачив перед собою справжнього мстивого привида, який з’явився просто з того світу для звершення жорстокого акту відплати.
Повітря в тісному, тьмяно освітленому передпокої миттєво наповнилося важким металевим запахом крові, медикаментів і гіркої порохової гарі. Михайло вкрай важко дихав, міцно спираючись лівою рукою об дерев’яний одвірок, щоб не впасти замертво від чудовиської слабкості. У його правій, укритій саднами й глибокими порізами руці тьмяно поблискувало смертоносне сталеве лезо важкого тактичного штик-ножа.
«Тату, мій любий таточку!» — пронизливо закричала Аня, стрімко зірвавшись із місця назустріч своєму дивом урятованому єдиному захисникові. Вона мертвою, сталевою хваткою вчепилася в його здорову ногу, заливаючись тепер уже цілком щасливими, щирими й гарячими сльозами. Суворий солдат на мить заплющив запалені очі, виразно відчуваючи, як безмежне батьківське тепло назавжди витісняє нестерпний фізичний біль.
Борис затравлено озирався навсібіч, відчайдушно й судомно шукаючи будь-які доступні шляхи до свого негайного й якнайбоягузливішого відступу. Але шлях до єдиних рятівних вхідних дверей був цілком надійно перекритий грізною, незламною постаттю справжнього українського воїна. Зрадник судомно ковтнув неймовірно в’язку слину, марно намагаючись вичавити зі свого пересохлого горла бодай якесь безглузде виправдання цього кошмару.
«Мішо, рідний мій брате, повір мені, це якась жахлива помилка, я просто зараз усе тобі докладно поясню!» — жалюгідно пробелькотів вітчим, високо піднімаючи тремтячі руки. Його голос зрадницьки тремтів, зриваючись на неймовірно високі, майже жіночі верескливі й нестерпно жалюгідні ноти крайнього відчаю. Дорослий чоловік у дикому страху притиснувся вологою спиною до шпалер, виразно відчуваючи, як зрадницьки підкошуються його ватяні, неслухняні ноги…
