Перед його внутрішнім зором безперервно стояв світлий образ коханої дружини Олени й маленької переляканої Ані. Він відчував якийсь містичний, нерозривний зв’язок зі своєю родиною, ніби фізично відчуваючи їхній страх і відчай. Це незриме відчуття надавало чоловікові надлюдських сил, змушуючи обманювати саму підступну смерть, що підступала до горла.
Над порожньою нічною трасою раптом пролунав характерний, гидкий звук ворожого безпілотника, що летів на низькій висоті. Чорний трикутник зі смертоносним вантажем стрімко пронісся просто над дахом автомобіля, який мчав на повному ходу. За мить попереду пролунав оглушливий вибух, перетворивши невеликий автомобільний міст на купу палаючих бетонних уламків.
Михайло вивернув кермо праворуч, спрямовуючи свій важкий позашляховик у глибокий кювет, зарослий густим чагарником. Машина загрозливо нахилилася, але завдяки повному приводу змогла прорватися крізь в’язке й глибоке осіннє багно. Джип вискочив на розбиту ґрунтову дорогу в об’їзд зруйнованого мосту, залишаючи за собою снопи брудних бризок.
До світанку залишалися лічені години, коли на обрії нарешті показалися знайомі силуети київських висоток. Паливний бак був майже порожній, а стрілка датчика давно лежала на самій нульовій червоній позначці. Автомобіль почав жалібно чхати й смикатися, погрожуючи заглухнути просто на в’їзді до рідного спального району.
Двигун захлинувся останньою краплею дизеля всього за два квартали від того самого потрібного багатоповерхового будинку. Михайло відчинив важкі дверцята й буквально вивалився із салону на мокрий, укритий жовтим листям тротуар. Його неслухняні ноги відразу ж підкосилися, змусивши пораненого солдата впасти навколішки в холодну брудну калюжу.
Він глухо застогнав від пронизливого болю, який із новою силою спалахнув у розірваному уламками боці. Але здаватися за крок до заповітної мети ця залізна людина зовсім не збиралася ні за яких обставин. Чоловік уперся закривавленими руками в мокрий асфальт і неймовірним зусиллям волі змусив себе підвестися на повен зріст.
Кожен наступний крок давався йому ціною нелюдських страждань, змушуючи до крові кусати пересохлі, потріскані губи. Він важко спирався на цегляні стіни найближчих будинків, залишаючи на світлій штукатурці страшні багряні відбитки своїх долонь. У вікнах його рідної квартири на п’ятому поверсі горіло тьмяне світло, вказуючи шлях, немов рятівний маяк.
Двері до під’їзду виявилися незамкненими, оголивши темний зів сходової клітки з давно розбитими лампочками. Ліфт передбачувано не працював через планове відключення електроенергії, про що свідчило оголошення на першому поверсі. Михайлові належало подолати п’ять безкінечно довгих сходових прольотів, кожен із яких здавався неприступною прямовисною скелею.
Він повз холодними бетонними сходами, чіпляючись неслухняними руками за брудні й іржаві металеві перила. Кров знову почала сочитися крізь щільні бинти, залишаючи на сходах жахливий червоний слід, що тягнувся вгору. Коли до потрібного майданчика залишалося всього кілька кроків, він раптом почув знайомий, сповнений відчаю дитячий крик.
Голос маленької Ані, що долинав із-за зачинених залізних дверей, пронизав серце батька болючіше за будь-яку ворожу кулю. Чоловік дістав із тактичної кишені важкий штик-ніж, готуючись безжально вбити будь-кого, хто посміє торкнутися його дитини. Він підійшов упритул до замкової шпарини й раптом зрозумів, що двері підозріло прочинені на вузьку щілину…
