І він, Василь, старий солдат, ще покаже цим міським бандитам, хто тут справжній господар лісу. Василь ковзав крізь пущу, але його маршрут не був випадковим. Він вів своїх переслідувачів у місце, яке місцеві мисливці оминали десятою дорогою навіть літом, а взимку воно перетворювалося на справжню пастку для необережних.
Це урочище називали «Чортова падь». З вигляду — звична засніжена долина. Але під рівним білим покривалом ховалися карстові воронки й глибокі ями, прикриті лиш тонким шаром насту.
Людина на лижах, що знає стежку, могла проскочити, а важка техніка була приречена. Василь чув за спиною рев моторів. Бандити, втративши один снігохід на ріці, стали обачнішими, але азарт погоні штовхав їх уперед.
Данілов, очевидно, наказав не відставати ні на крок. Вони думали, що ліс — це просто дерева й сніг. Вони не знали, що ліс не прощає помилок.
Єгер вилетів на край широкої поляни. Тут треба було йти слідом у слід, орієнтуючись по старих зарубках на стовбурах, які він сам робив п’ять років тому. Він петляв, різко змінюючи напрямок, неначе заєць.
Ззаду пролунав торжествуючий рев. Переслідувачі вирвалися на відкрите поле і побачили його. Два снігоходи рвонули напереріз, намагаючись зрізати кут.
Василь навіть не обернувся. Він знав, що зараз трапиться. Через секунду пролунав глухий чавкаючий звук, після якого послідував переляканий крик і скрегіт металу.
Перший снігохід, набравши швидкість, влетів у приховану під снігом яму глибиною в три метри. Наст проломився, і важка машина ухнула вниз, погребши під собою їздців. Другий водій, намагаючись уникнути зіткнення, різко вивернув руль.
Снігохід завалився на бік, викинувши пасажирів у замет і заглох. Василь дозволив собі коротку злу усмішку. Мінус два.
Залишився тільки Данілов і, можливо, ще один стрілець. Але розслаблятися рано. Попереду його чекала найбільш небезпечна перешкода.
Чортів міст. Це був гігантський стовбур поваленої модрини, перекинутий через вузьке, але глибоке ущелля, на дні якого шуміла незамерзаюча гірська річка. Літом перейти по ньому було випробуванням нервів, а зараз стовбур вкрився льодом і присипаний снігом.
Зліва й справа — тридцять метрів порожнечі і гострі камені внизу. Василь виїхав на край обриву. Зупинятися було ніяк не можна.
Інерція була його єдиним союзником. Він направив лижі на вузьке колоду. Серце затамувалося.
Лижі скрипнули по льоду, ковзаючи в міліметрах від краю безодні. Він балансував, розкинувши руки, відчуваючи, як висота тягне його вниз. В цей момент на край обриву вильнув останній уцілілий снігохід.
За кермом сидів бритоголовий бандит в окулярах, а ззаду сам Данілов. Побачивши, що здобич іде по колоді, водій, осліплений азартом, зробив фатальну помилку. Він вирішив, що якщо старий пройшов, то і потужна «Ямаха» проскочить.
Він дав газ. Снігохід завив і стрибнув на обледеніле стовбур. Данілов, зрозумівши безумство маневру, встиг сплигнути в сніг за секунду до того, як машина торкнулась дерева.
Але водій не встиг. Тяжка гусениця зісковзнула по льоду, зчеплення не було. Снігохід накренився.
Водій закричав, намагаючись вирівняти машину, але фізику не обдуриш. Снігохід повільно, наче в уповільненій зйомці, зісковзнув із колоди й впав у прірву. Василь, уже діставшись до твердої землі на іншому боці, обернувся на звук удару.
Грохіт металу об каміння рознісся ущелиною, приглушений водами. Потім настала тиша. Данілов стояв на тому березі, маленький і чорний на тлі білого снігу.
Він дивився униз, у безодню, де зник його чоловік і дорога техніка. Потім підняв голову й подивився на Василя. Навіть через ущеллю єгер відчув хвилю ненависти, що вирувала від цієї людини.
Данілов дістав пістолет і в безсилій люті випустив усю обойму в бік Василя. Кулі цокали по каменю, не долітаючи до цілі. Розділені прірвою, вони дивились один на одного — мисливець і жертва, помінявшись місцями.
Але Василь знав: Данілов знайде обхідний шлях. Потрібно було поспішати. Єгер розвернувся і углибився в ліс.
Тепер його ціллю була стара мисливська заїмка, крихітна халупа в п’яти кілометрах звідси. Там, у тайнику під підлогою, лежав його останній шанс на спасіння. Спутниковий телефон «Іридіум», який видавали єгерам для екстрених випадків.
Василь біг на лижах, не відчуваючи ніг. Золота гривна в валянку стерла шкіру в кров. Кожен крок відгукувався пульсуючим болем, але він терпів.
Холод пробирав до кісток, піт на спині замерзав крижаною кіркою. Сили були на межі. Йому 55, він не їв із ранку, за його плечима була гонитва з переслідувачами…
