Одне рух, і носок чобота ввійшов у кріплення. Друге — щелчок другого кріплення. Золота гривна, схована в валянку, боляче вп’ялася в гомілку, але цей біль лише підганяв його.
Василь відштовхнувся палицями з такою силою, що вони зігнулися, і рвонув з місця. Він не поїхав по лижні. Він направив лижі прямо на крутий схил, що починався за двадцять метрів від кедра.
Це був самогубний спуск, майже обрив, порослий рідким чагарником. Снігоходи там пройти не могли, вони б просто перевернулись. Це був його єдиний шанс.
— Тримай його! Вали діда! — закричав Данілов позаду.
Пролунав сухий трісок пострілу. Куля збила шапку снігу з пня в метрі від Василя. Потім ще одна, і ще. Стріляли хаотично, навскидку. Василь згорнувся, притиснувши коліна до грудей, і перекинувся через край обриву.
Земля зникла з-під ніг. Він летів униз, набираючи скажену швидкість. Вітер засвистів у вухах, вибиваючи сльози.
Він лавірував між стовбурами дерев, використовуючи кожну нерівність рельєфу, щоб вийти з лінії вогню. Ззаду, на вершині пагорба, заревіли мотори. Бандити не могли спуститися там, але вони знали ліс.
Вони рванули в обхід, по пологому роздолку, щоб перехопити його внизу. Василь мчав униз, відчуваючи, як лижі вібрують від напруги. Сніг тут був глибоким і пухким, але швидкість не давала провалитися.
Він чув, як десь праворуч, паралельним курсом, ревуть потужні японські мотори «Ямаха». Гонка почалася. У нього була фору в кілька хвилин, поки снігоходи робили крюк, але внизу, в долині, його перевага зникне.
Там, на рівному місці, машини наздоженуть його за секунди. Йому треба було добратися до густого ялинника, «чортового бурелому», як називали це місце місцеві. Там, серед повалених бурею дерев і виступаючих коренів, снігоходи застрягнуть.
Але до порятункового лісу було ще два кілометри відкритого простору. Вилетівши на дно ущелини, Василь перейшов на широкий коньковий хід. Легкі горіли вогнем, серце тарабанило в горлі, віддаючись болем у скронях.
Золото в сапозі сильно натерло ногу. Кожен крок відгукувався гострим болем, але зупинятися було нікуди. Звук моторів наближався.
Вони наздоганяли. Василь озирнувся через плече. З-за повороту, здіймаючи снігові хвилі, вилетіли три снігоходи.
На передньому сидів Данілов, пригорнувшись до керма. Побачивши втікача, він щось крикнув пасажиру, і той підняв автомат. Черга прошила сніг у п’ятках Василя, піднявши фонтанчики крижаних крихт.
Вони не хотіли брати його живим. Їм потрібне було лише золото, а знайти його без спротиву простіше. Василь різко звернув ліворуч, до замерзлого русла гірської річки.
Лід там був ненадійний, із промоїнами і торосами, але це могло затримати важку техніку. Він вискочив на лід, чуючи, як він тріщить під лижами. Снігоходи вилетіли слідом.
Перший, на якому сиділи двоє бійців, не встиг загальмувати перед полинею, притрушеною снігом. Лижка снігохода зайшла під воду, машина перевернулась, викинувши їздців на лід. Пролунав хруст і крики.
Василь не оглядався. Мінус один. Але залишалось ще два, і Данілов був досвідченим водієм.
Він обійшов небезпечне місце по дузі й почав скорочувати дистанцію. Попереду з’явилася стіна лісу. Порятунок був близько, але між рікою й лісом було чисте поле.
Сто метрів величезного ризику. Василь зібрав останні сили. Він працював палицями як поршнями, вичавлюючи з давнього тіла все, що залишилось.
Снігохід Данілова був уже в п’ятдесяти метрах. У тридцяти. Василь чув лязг гусениць.
Він розумів, що не встигає. Тоді він зробив те, чого від нього не чекали. Він різко загальмував, розвернувся на місці і підняв карабін, який усе це час висів за спиною.
Це був рух відчаю. Він не прицілювався. Просто вистрілив убік, куди насувалась махіна.
Куля влучила в пластиковий капот снігохода, розбивши фару. Данілов инстинктивно дернув руль, і важка машина зірвалася, втративши швидкість. Цього моменту вистачило.
Василь знову розвернувся і занирнув у порятункову тінь дерев. Гілки хльостнули по обличчю, лижі заскрипіли по коренях. Він був у своїй стихії.
Снігоходи зупинились на кромці лісу. Данілов, скажений від люті, випустив усю обойму в пущу, збиваючи гілки над головою єгера. Та наздогнати його серед бурелому на техніці було неможливо.
Василь не зупинявся. Він ішов углиб лісу, петляючи, як заєць, заплутуючи сліди. Він знав, що вони не відстануть.
Вони підуть пішки або викличуть підмогу, або перекриють виходи з лісу. Але зараз він виграв перший раунд. Зупинився тільки через годину, коли зрозумів, що погоні не чути.
Єгер прилаштувався до дерева, сповз у сніг і дістав із валянка золоту гривну. Вона була теплою. Він дивився на рубінові очі грифонів і розумів, що тримає в руках причину всіх цих бід.
Але всередині в ньому росла холодна зла рішучість. Ці люди прийшли на його землю, убивали звірів, погрожували йому. Тепер це була його територія…
