— з підозрою процідив він. Рита, яка розгубила всю свою пиху, почала стрімко бліднути. Валерія ж навіть не удостоювала їх поглядом.
«Так, це Мартинова. Усі наші побоювання повністю справдилися». «Саме так, я щойно ознайомилася з паперами, усе сталося точнісінько за вашим сценарієм».
Пульс молодого чоловіка прискорився до межі. «Сценарій? Побоювання?» — луною відбивалося в його голові, поки Валерія продовжувала говорити моторошно монотонним тоном. «Слухаю вас».
У її голосі бриніла така залізобетонна впевненість, що сімейство Пархоменків втиснулося в крісла. «Запускайте в роботу ті матеріали, які я завезла до вас у контору днями», — безапеляційно розпорядилася вона.
«Так, пускайте в хід усі папери, включно з зустрічними претензіями щодо зрад і фінансових махінацій. І головне — долучіть детальну калькуляцію всіх витрат на його навчання й побут за минулі сім років. Документи надсилайте просто до клініки, куди він виходить на роботу наступного тижня».
«І зробіть це максимально оперативно», — додала Валерія. Почувши фразу «калькуляція витрат», свекруха нервово підскочила на місці. З її колись зверхнього обличчя зійшли всі барви.
«Зустрічні претензії? Про які відшкодування йдеться?» — запанікувала жінка. «Припини цей фарс!»
«Ти зовсім сказилася? Надумала шантажувати мого хлопчика?» — мало не зірвалася на вереск Рита.
Валерія незворушно перервала виклик, сховала ґаджет і зміряла жінку байдужим, студеним поглядом. «З моєю психікою все гаразд. Я просто забираю свої дивіденди».
«Ви ж самі назвали мої витрати інвестиційним проєктом. Чудово. Тепер я маю намір отримати цей внесок назад до копійки».
«У мене збережений кожен чек, кожна квитанція за семестри й навіть платіжки за комуналку від першого дня нашого шлюбу». Після цього вона перевела погляд на паралізованого жахом чоловіка. «Ти всерйоз вирішив, що зможеш витерти об мене ноги, знайти собі світську левицю й насолоджуватися життям за рахунок диплома, оплаченого моїм потом?»
«Глибоко помиляєшся», — припечатала вона. Дівчина підчепила двома пальцями злощасний документ зі стільниці. Замість того щоб розірвати папір, вона дбайливо сховала його в сумочку.
«Для судді це стане чудовим бонусом до справи. Щиро дякую. Твій папірець я підписувати не стану», — заявила вона.
«Я ініціюю шлюборозлучний процес самостійно. І повір, ти розплатишся за кожну безсонну ніч ще до того, як устигнеш надягти свою хвалену уніформу». Не промовивши більше ні слова, Валерія покинула фешенебельну залу з гордо піднятою головою, залишивши приголомшених родичів наодинці з недоторканими делікатесами.
Тієї ночі з її очей не викотилося жодної сльозинки. Полум’я гніву висушило всі емоції, залишивши лише гранітну цілеспрямованість. Вона ступала напрочуд легко, хоча здавалося, що кожен крок плавить холодні плити тротуару.
Дівчина минула розкішний вестибюль, зовсім не помічаючи косих поглядів персоналу, який пам’ятав, як вона входила сюди в супроводі родини. Спіймавши машину, вона продиктувала водієві координати житла Марини Ланської — своєї єдиної близької душі в цьому величезному мегаполісі.
Усю дорогу Валерія провела в цілковитому заціпенінні. Мерехтливі вогні нічного міста, які мали стати тлом для їхнього сімейного тріумфу, тепер виглядали як жорстокий сарказм. Перед внутрішнім зором без кінця крутилися гидлива міна чоловіка й зміїний вишкір свекрухи.
«Ми більше не одного поля ягоди», — ця репліка пульсувала у скронях набатом. Дівчина до побіління кісточок стиснула смартфон. Там зберігався контакт юриста Маркова.
Ця брудна зрада не стане її фіналом. Вона послужить трампліном. Коли заспана Марина відчинила двері своєї крихітної квартири, її очі миттю стали завбільшки з блюдця.
«Ти чого тут серед ночі? Ви ж планували грандіозний банкет із нагоди диплома?» — здивувалася подруга. Валерія протиснулася в передпокій, зберігаючи мовчання.
Щойно клацнув замок, сили покинули її, і вона безсило сповзла по шпалерах на підлогу. «Він ініціював розрив, Марин», — видавила вона зірваним голосом. «Просто за вечерею. Сьогодні».
«Що?!»
