Валерія видала тихий, моторошний смішок, сповнений отрути й презирства. Від цих звуків молодому лікареві стало не по собі. «Невже ви справді гадали, що я дозволю поводитися зі мною як із ганчіркою?» — поцікавилася вона.
Потім дівчина перевела погляд на чоловіка, який помітно зблід і втиснувся в крісло. «Що ж до тебе, Пархоменко», — її тон, коли вона вимовила прізвище, хльоснув, мов удар батога. «Ти уявив себе великим медиком».
«Гадаєш, цей диплом — виключно твоя заслуга? Це грандіозна омана». З цими словами Валерія неспішно підвелася з-за столу.
Кожен її рух випромінював крижаний спокій, під яким вирував вулкан. Рука, що все ще стискала зім’ятий документ, простяглася просто в обличчя приголомшеному чоловікові. «Цей диплом однаковою мірою належить і мені!» — заявила вона.
Її голос різко набрав сили, змусивши здригнутися не лише родичів, а й відвідувачів за сусідніми столиками. Але зараз дівчину зовсім не хвилювали правила пристойності. «Кожна банкнота, що проклала тобі шлях до цього дня, зароблена моїми мозолями й нервовими зривами!»
«Кожен медичний довідник був куплений ціною мого голоду!» — відкарбувала вона, ледве стримуючи лють. «Поки ти мирно спав перед сесіями, я зустрічала світанки біля розпеченої духовки, випікаючи замовлення для чужих людей!»
Вона звинувачувально тицьнула пальцем йому в груди. «Сім років ти висмоктував мої ресурси, мою молодість і моє здоров’я, щоб оплатити свій престижний папірець!» Дівчина важко дихала, її очі метали блискавки.
«Смієш заявляти, що я не дотягую до твого статусу?» — вона знову розсміялася, вже вільніше. «Тут ти абсолютно маєш рацію…»
«Я справді не дотягую до рівня жалюгідного боягуза, який кидає дружину в день свого тріумфу». Кинувши цю фразу, вона повернулася до приголомшеної свекрухи. «І мені безмежно далеко до рівня матері, яка заохочує скотство власної дитини заради соціальної ваги».
Валерія підхопила свій скромний ридикюль і промовила з крижаною розстановкою. «Ви ще гірко пошкодуєте про цей вечір». Публічно принижений дипломований фахівець кулею вискочив із-за столу.
Обличчя хлопця пішло червоними плямами від шаленства й конфузу. «Негайно сядь на місце! Припини цей цирк!» — прошипів він.
«Чого ти домагаєшся? Хочеш ділити майно? У нас за душею ні гроша! Ти забула, що все зароблене зливалося на мої семестри?»
Але у відповідь Валерія лише всміхнулася, і від цього вишкіру в хлопця похололо всередині. «Невже ти вважав мене настільки дурною, любий?» — парирувала вона. Дівчина дістала мобільний, демонстративно ігноруючи шепіт зівак.
Єгор заціпенів. Йому й у страшному сні не могло привидітися, що дружина давно про все здогадувалася. Валерія впевнено набрала потрібний контакт.
«Геннадію, вітаю. Перепрошую за такий пізній дзвінок», — спокійно промовила вона. Чоловік нерозуміюче звів брови.
«Юрист Марков? Це ще хто такий?»
