«Громадянине Пархоменко, керівництво готове приділити вам час», — кинув він. Подих перехопило. Він поплентався слідом за юристом, немов засуджений на плаху.
Ліфт підніс їх на найвищий рівень. Двері відчинилися просто в скляний пентхаус із запаморочливою панорамою мегаполіса. За масивним столом сиділа господиня імперії.
Лікар завмер як укопаний. Вона підвела на нього очі — абсолютно порожні, сканувальні, як у робота. «Сідай», — скомандувала вона тоном топменеджера.
Він опустився в крісло, відчуваючи себе на лаві підсудних. Марков безмовною тінню застиг у кутку. Перед дівчиною лежали його скани мозку, висновок клініки й пухка анкета, здана вранці.
Вона почала без прелюдій. «Комісія вивчила твій кейс. Вердикт незалежного експерта підтверджує агресивну динаміку.
Ми також запросили кошторис із Сінгапуру. Ціну питання підтверджено». Вона перегорнула сторінку. «І за короткий термін ти примудрився накопичити 110 мільйонів токсичних боргів. Знімаю капелюха».
Обличчя хлопця спалахнуло. «Леро, я визнаю, я був повним ідіотом, я…» Вона легким жестом зупинила цей потік свідомості.
«Залиш ці соплі для психотерапевта. Твої душевні метання не входять до компетенції фонду». Він ковтнув клубок у горлі.
«Для чого тоді цей цирк?» Вона навіть не кліпнула. «Заради бізнес-процесів. Наша організація — це чіткий механізм».
«Якщо ми вливаємо в твоє здоров’я 150 мільйонів, плюс закриваємо твої пасиви на 110, це кваліфікується як великий інвестпроєкт. А будь-яка інвестиція мусить генерувати прибуток». У хлопця похолола кров.
«Прибуток? Ти ставишся до мене як до проєкту?» «Абсолютно», — не змінюючи інтонації, відрізала вона. «У тебе є кваліфікація. У твої навички вже вкладено сім років мого часу.
Безглуздо списувати в утиль такий ресурс. Хоча твоя кредитна історія волає про те, що розпоряджатися ресурсами ти не вмієш». Він похилив голову. Крити було нічим.
«Отже, ти мені відмовляєш?» — прошелестів він, балансуючи на межі зриву. Вона витримала театральну паузу.
«Відмову не передбачено». «Заявка отримує зелене світло». Хлопець шумно видихнув і ледь не розридався просто там.
«Боже, дякую, Леро, я повік не забуду, я…» «Притримай коней», — жорстко обірвала вона. «Організація бере на себе всі транзакції до клініки Сінгапуру. Паралельно ми гасимо іпотеку, закриваємо автокредит і обнуляємо всі твої картки».
Він ошелешено кліпав очима. «Ти викупиш мій лофт?» «І закриєш тачку?» «Саме так», — кивнула дівчина. «Мені не потрібні сюрпризи у вигляді колекторів, які вибивають борги з нашого активу в період реабілітації».
«У мене просто немає слів…» «І не треба». «Це не жест доброї волі». «І не подачка». У її голосі задзвенів метал. «Це угода».
Вона підвелася й підійшла до скляної стіни. За її крихкою постаттю простягалося все місто. Обернувшись, вона подивилася на нього поглядом кілера.
«Сумарні вливання фонду у твою персону становитимуть 260 мільйонів. Після виписки ти втратиш статус вільного агента. Ти стаєш власністю фонду».
Він забув, як дихати. Марков ступив уперед і ляснув на стіл важку теку. «Ознайомтеся», — безсторонньо промовив юрист.
«Ваш трудовий договір». Пальці хлопця ходили ходором, коли він розгорнув обкладинку. Це був талмуд на пів сотні сторінок із моторошними заголовками: «Відступлення прав вимоги», «Монополія на працю», «Санкції».
Валерія продовжила карбувати умови: «Перше. Сума у 260 мільйонів буде переведена протягом 24 годин…
