На диво, її худі й бліді руки зовсім не тремтіли перед виходом на справу. Усередині її спустошеної душі тепер безроздільно панував лише дзвінкий, безпросвітний арктичний холод. Вона наглухо замкнула двері порожньої квартири, у якій більше ніколи не залунає дзвінкий сміх її доньки, і, жодного разу не озирнувшись, рішуче ступила в нічну темряву селища.
Невдовзі важкі вхідні двері бару «Зустріч» із противним скрипом відчинилися, впустивши нічну гостю в щільну хмару тютюнового диму, їдкого запаху перегару й прокислого пива. Із старих деренчливих колонок на весь зал хрипко й надривно волала якась дешева популярна музика. За брудними, липкими столиками сиділи похмурі місцеві чоловіки й розв’язні жінки, чиї втомлені обличчя вже давно торкнула глибока печать життєвої безвиході.
Галина лише на коротку мить зупинилася на самому порозі закладу, даючи своїм очам трохи звикнути до густого прокуреного напівмороку. У цьому строкатому натовпі вона майже відразу побачила своїх заклятих ворогів. Ворон, Лютий і Чибис вальяжно сиділи за своїм улюбленим столиком у дальньому кутку, дуже голосно сміялися й пили дешеве пиво з каламутних скляних кухлів.
Галина зробила один глибокий вдих і, твердо карбуючи кожен свій крок, цілеспрямовано попрямувала просто до цієї галасливої компанії. Несподівана поява скорботної матері в такому шинку справила справжній ефект вибуху для всіх відвідувачів. Гучні розмови за всіма сусідніми столиками миттєво стихли, змінившись украй напруженим і здивованим шепотом.
Відвідувачі в усі очі дивилися на неї — тиху, скромну вдову Короткову, яка лише тиждень тому поховала єдину доньку, а тепер прийшла в головний гадючник селища в яскравому бойовому розфарбуванні. Бандитська трійця теж різко замовкла, вкрай здивовано й недовірливо втупившись у жінку, що підійшла до них. Першим із заціпеніння вийшов найсміливіший і найсамовпевненіший Ворон.
«Опаньки, які люди до нас завітали!» — протягнув він із максимально нахабною й відверто глумливою посмішкою. «Петрівно, ти чого взагалі в такому невідповідному місці забула, невже доньку пом’янути вирішила?» — єхидно поцікавився ватажок банди. Почувши цей неймовірно жорстокий жарт, Лютий і Чибис дуже голосно й гидко зареготали на весь бар.
Галина впритул підійшла до їхнього липкого від пива столу й нерухомо зупинилася, височіючи над чоловіками, що сиділи. Вона подивилася Воронові просто у вічі, і в її пронизливому погляді не було ані краплі страху чи недавньої скорботи — тільки холодна, зневажлива цікавість. «Нудно мені стало, мужики!» — промовила жінка несподівано твердим, глибоким грудним голосом, легко перекриваючи гул закладу.
«Самій у чотирьох стінах сидіти зовсім тоскно й просто нестерпно. А у вас тут, як я бачу, дуже навіть весело?» — спитала вона, криво й багатозначно всміхнувшись. Такої дивної й сміливої відповіді приголомшені злочинці явно ніяк не очікували почути.
Ворон підозріло насупився, силкуючись розгадати, що ж насправді зараз відбувається і чи немає тут підступу. Він звик, що вбиту горем матір усі лише жаліють і тактовно оминають стороною, а вона сміливо стояла просто перед ним, зухвало задерши гостре підборіддя. «І чого ж ти від нас хочеш, Петрівно?» — спитав бандит уже значно настороженіше й серйозніше.
У відповідь Галина лише повільно й виразно обвела поглядом їхній брудний стіл, густо заставлений порожніми скляними кухлями. «Я чудово бачу, що дешеве пиво у вас уже скінчилося», — констатувала непрохана гостя. «А постійно пити це гидке місцеве пойло — означає зовсім себе не поважати.
У мене з собою припасений чудовий, по-справжньому міцний алкоголь», — спокусливо запропонувала жінка. З цими словами вона багатозначно й демонстративно поплескала долонею по своїй старій, але доволі місткій сумці. «Якщо хочете, я вас щедро пригощу, тільки давайте вип’ємо не тут..
