Невблаганний час ішов своєю чергою, змушуючи жінку нервувати дедалі сильніше. Стрілки на старому настінному годиннику показували одинадцяту, потім настала північ, а Світи все ще не було. Серце Галини болісно стискалося від передчуття невідворотної біди, що насувалася.
Вона почала поспіхом обдзвонювати всіх подруг доньки, але ніхто з них нічого не знав. З’ясувалося лише, що Світа пішла з танців близько десятої вечора, сказавши приятелькам, що йде просто додому. Галина накинула стару куртку й у паніці вибігла на вулицю.
Темні вулиці сплячого селища були абсолютно безлюдні й мали вкрай зловісний вигляд. Жінка у відчаї обійшла всі околиці, дійшла до будинку культури, де вже давно погасло світло, і кликала доньку до хрипоти в голосі. Їй відповідала лише мертва нічна тиша та далекий гавкіт бродячих собак.
Уранці, зовсім не спавши й збожеволівши від крижаного страху, вона побігла до поліцейського опорного пункту в сусідньому, більшому селищі. Втомлений черговий офіцер, безперервно позіхаючи, вислухав її збивчасту розповідь, неохоче прийняв письмову заяву й буденно кинув кілька слів. «Та не хвилюйтеся ви так, шановна громадянко.
Молода дівчина загуляла, мабуть, скоро обов’язково сама знайдеться. Може, просто в місто до якогось таємного залицяльника раптом поїхала», — підсумував він. Ці слова, вимовлені з лякаючою байдужою впевненістю, стали для Галини першим жорстоким ударом.
Вона раптом гранично ясно зрозуміла, що реальної допомоги чекати більше нізвідки. Ніхто з офіційних осіб не збирався серйозно шукати її зниклу дівчинку. Подальші самостійні пошуки перетворилися на справжнє особисте пекло для вбитої горем Галини.
Вона зовсім занедбала свою роботу, цілісінькими днями прочісуючи навколишні ліси й розпитуючи рідкісних перехожих, які лякливо сахалися від її божевільного погляду. Деякі сусіди лише співчутливо хитали головами, а інші сором’язливо відводили очі, адже невидимий страх міцно скував це селище. Абсолютно всі знали, що того злощасного вечора на дискотеці гуляла компанія місцевих відморозків — трійця нещодавно звільнених рецидивістів, які вже давно тримали в страху всю округу.
Люди чудово бачили, як ці бандити невідступно ходили за Світою по залі, відпускаючи їй услід брудні жарти. Але вголос про це не говорив ніхто, бо всі вони дуже боялися за своє життя. Галина ходила від хати до хати, зазирала людям у вічі, благала розповісти хоч щось, але незмінно натикалася на глуху стіну мовчання.
Її крихітна надія на порятунок доньки танула з кожною минулою годиною. А рівно за тиждень сталося найстрашніше й непоправне. Місцевий грибник, випадково зайшовши в лісосмугу за селищем, натрапив на ледь присипане землею й сухим гіллям жіноче тіло…
