Але тривожне, ссавче під грудьми крижане передчуття неминучої, невідворотної катастрофи ніяк не відпускало мою розпалену свідомість, змушуючи моє власне серце битися в прискореному, панічному ритмі об грудну клітку. І тому, щойно за широкою спиною Кирила важко, з металевим брязкотом зачинилися масивні двері й я нарешті залишилася у величезному, гулкому приміщенні зовсім сама, я не змогла впоратися зі своєю цікавістю.
Я з подвоєною, маніакальною увагою, буквально розглядаючи кожен міліметр під невидимою лупою, продовжила копітко й прискіпливо оглядати цю загадкову, нетипову пацієнтку, відчайдушно намагаючись знайти бодай якесь логічне, наукове пояснення її стану. На її ідеальному, пропорційно складеному тілі повністю, абсолютно були відсутні будь-які явні, науково обґрунтовані ознаки незворотних біологічних змін, які неминуче й закономірно настають після заявленої зупинки кровообігу.
Не було ані найменшого, навіть крихітного натяку на трупне заклякання, жодної синюшної плями, що беззаперечно свідчила б про припинення життєвих процесів, лише спокійний, умиротворений вираз обличчя людини, яка глибоко спить. І що довше я заворожено, ніби перебуваючи під сильним гіпнозом, спостерігала за цією казковою сплячою красунею, то сильніше й упевненіше в моєму розгубленому, метушливому розумі міцніла одна страшна, моторошна здогадка.
Я почала всерйоз, із наростаючим жахом підозрювати чудовиську, непростиму медичну помилку з боку шанованих реаніматологів або, що було ще страшніше навіть уявити, умисне, холоднокровне й злочинне приховування реальних фактів. Раптом, підкоряючись якомусь дикому, тваринному й цілком ірраціональному внутрішньому пориву, який я досі, через стільки часу, не можу логічно й зв’язно пояснити самій собі, я високо занесла праву руку.
Зовсім не замислюючись про катастрофічні, ламаючі життя наслідки грубого порушення найсуворіших посадових протоколів і можливі багатомільйонні судові позови, я різко, з розмаху й з усієї своєї скромної дівочої сили вдарила її. Я голосно, неймовірно хльоско ляснула її по блідих, прохолодних щоках, відчайдушно намагаючись вирвати її свідомість із того невідомого, глибокого й темного вирію, в якому вона зараз так безнадійно перебувала.
Пронизливий, дзвінкий і неймовірно гучний ляскіт від удару моєї долоні об її ніжну шкіру оглушливим відлунням рознісся по гулкому, порожньому приміщенню з холодними, байдужими сталевими стінами. Цей моторошний звук багаторазово, мов постріл, відбився від блискучої кахляної підлоги, і на одну коротку, але таку, що здалася мені вічністю, частку секунди я до смерті злякалася власного безумного, непоправного вчинку.
Я вже подумки, з шалено калатаючим серцем почала зі сльозами на очах прощатися зі своєю кар’єрою, скромною, але стабільною зарплатою й навіть свободою, з жахом готуючись до неминучого тюремного ув’язнення за наругу над тілом дружини магната. Але потім просто на моїх розширених від страху очах сталося те, що назавжди, до найдрібніших деталей врізалося в мою пам’ять і цілковито, безповоротно перевернуло моє уявлення про межі можливого в цьому світі.
Її довгі, густі й пухнасті вії раптом дрібно, неймовірно судомно здригнулися, ніби вона інстинктивно намагалася захистити свої очі від нестерпно яскравого, сліпучого сонячного світла, що зненацька б’є просто в обличчя. Тонкі, витончені пальці на її руках слабо, вкрай невпевнено, але цілком усвідомлено й цілеспрямовано поворухнулися, тихо шкрябаючи холодний метал операційного стола ідеальним, дорогим французьким манікюром.
А потім її грудна клітка різко, з характерним, булькотливим хрипом високо піднялася від жадібного, судомного й неймовірно глибокого вдиху, який нарешті наповнив її завмерлі, злиплі легені рятівним, животворним киснем. Моїми тремтячими від зашкалюючого в крові адреналіну й панічного тваринного жаху руками я негайно, категорично не втрачаючи жодної дорогоцінної, життєво важливої секунди, щосили кинулася до протилежної стіни.
Я з усіх решток сил, буквально ламаючи нігті, з відчаєм приреченої натиснула на велику червону кнопку екстреного виклику медичного персоналу, яка розташовувалася на електронній панелі керування просто над металевим столом. Буквально за мить, приваблений пронизливим виттям спрацьованої сирени, до приміщення вбіг смертельно блідий, важко захеканий і до краю здивований Кирило, з гуркотом упустивши з тремтячих рук свій товстий робочий журнал.
Саме в цю мить, коли мій напарник застиг на порозі з відкритим від невимовного подиву ротом, великі, виразні карі очі Лариси широко й цілком осмислено розплющилися, втупившись у сліпуче світло ламп. По всьому нашому величезному, зазвичай неймовірно тихому й спокійному відділенню миттєво знялася оглушлива, істерична тривога, монотонно завила автоматична сирена, і в довгому коридорі почувся важкий тупіт десятків ніг, що біжать.
До нашої ізольованої VIP-палати з усіх ніг, безцеремонно розштовхуючи одне одного ліктями, збіглися розгублені чергові лікарі, сивочолі, увінчані нагородами професори реаніматології та захекані, нічого не розуміючі молоді медсестри. Наша офіційно визнана мертвою, так звана «безнадійна» пацієнтка справді, на загальний шок, була жива всупереч абсолютно всім суворим медичним протоколам, виданим довідкам із печатками й авторитетним, непогрішним лікарським висновкам.
Її серцевий пульс тепер прощупувався на тонкій, блідій шиї, в ділянці пульсуючої сонної артерії, дуже слабо, неймовірно ниткоподібно, але цілком виразно, ритмічно й із кожною секундою дедалі впевненіше. Здавалося б, за всіма неписаними законами людяності, здорового глузду й базової лікарської етики, я мала б у цей тріумфальний момент відчувати неймовірну гордість за свій інтуїтивний вчинок, що зберіг людині життя.
Я мала повне, беззаперечне моральне право чекати щирих слів вдячності від керівництва й відчувати чисту радість від чудесного порятунку молодого, красивого життя, яке ледь не обірвалося трагічно через чиюсь безглузду помилку. Однак подальші, неймовірно стрімко розвинуті драматичні події набули цілком несподіваного, агресивного й украй небезпечного для мого скромного, нічим не захищеного майбутнього повороту, в одну мить зруйнувавши всі мої світлі ілюзії.
Коли до тісної, переповненої шокованими лікарями палати, вкрай грубо, із застосуванням явної фізичної сили розштовхавши власну елітну охорону, увірвався з’їхавший з глузду від люті чоловік Григорій Вітвицький, почалося справжнє, суцільне пекло. Усі найстрашніші, несправедливі, необґрунтовані й брудні звинувачення миттєво, єдиним бурхливим, змітаючим усе на своєму шляху потоком посипалися саме на мою адресу, ніби я була головним світовим злом і вбивцею…
