Весілля відбулося через три місяці. Скромне, камерне, тільки найближчі люди. Даша була подружкою нареченої і всю церемонію сяяла від щастя.
— Знаєш, що найдивовижніше? — сказала Надія під час повільного танцю.
— Що?
— Вісім років тому Світлана думала, що зруйнувала наше кохання, а насправді тільки відклала наше щастя. І подарувала нам доньку, яка звела нас назад.
— Даша. Наш ангел. Наш розумний, сміливий ангел, який не побоявся прийти до незнайомого дядька і сказати: «Ти мій тато».
Вони дивилися, як їхня донька танцює з друзями, радісна і безтурботна.
— А що сталося зі Світланою? — запитала Надія.
— Поїхала в Європу. Кажуть, вийшла заміж за якогось італійського графа.
— Шкода її.
— Чому?
— Тому що вона так і не зрозуміла, що таке справжнє кохання. Те, яке віддає, а не вимагає.
Костянтин міцніше обійняв дружину.
— Зате ми зрозуміли. І у нас є все життя, щоб це доводити.
Історія Костянтина, Надії та Даші довела, що правда завжди знайде спосіб вийти назовні, що справжнє кохання сильніше за брехню та маніпуляції, і що іноді найменші люди здатні на найбільші вчинки. Семирічна дівчинка, яка прийшла до незнайомого бізнесмена з листом від мами, не тільки знайшла свого батька, а й возз’єднала сім’ю, розлучену брехнею.
Коментування закрито.