Прогулянка була насиченою, вони згадували минуле, і Григорій відчував єднання. Увечері, коли залишилися самі, Віктор знову заговорив.
— Тату, я бачу, тобі тут добре. Але мене мучить совість. Може, варто було вчинити інакше?
— Вітю, я не тримаю зла. У вас своє життя. Розбирайтеся самі, я не хочу бути причиною розладу.
— Просто знай, я завжди допоможу, — додав Григорій.
Син мовчки стиснув руку батька. Наступного дня Віктор приїхав з Іриною. Це стало несподіванкою. Вона трималася стримано, але ввічливо. Тамара відразу запропонувала чай. Розмова йшла обережно. У якийсь момент Ірина промовила:
— Григорію Михайловичу, я хочу вибачитися. Шкода, що ми не знайшли спільну мову раніше.
— Це в минулому. Головне, що ви тут, — відповів він спокійно.
Цей вечір поклав початок новому розділу. Григорій розумів, що минуле не змінити, але майбутнє в їхніх руках. Однак незабаром Віктор став приїжджати дедалі похмурішим.
— Вітю, що відбувається?
Син потер скроні.
— Ми з Іриною розлучаємося.
Григорій завмер.
— Розлучення? Чому?
— Ми стали чужими. Вона незадоволена, я не розумію її вимог.
— А Дениско знає?
Коментування закрито.