— Та й, чесно кажучи, живі, великі гроші нашій розрослій родині зараз дуже сильно й терміново потрібні на добру справу. — Оленка наша золота, розумниця ненаглядна, — голос огрядної свекрухи при згадці улюбленої доньки миттєво став нудотно-єлейним і солодким, — нарешті вступила. — Щоправда, на безплатне бюджетне місце вона трішечки не пройшла, буквально кількох нещасних балів моїй бідолашці не вистачило на вступних іспитах.
— Але ж ви самі чудово, не гірше за мене знаєте, там у цих приймальних комісіях суцільна, безпросвітна корупція й блат сидить. — Тому вона сміливо пішла на престижне платне відділення, на справжню, серйозну юриспруденцію вчитиметься п’ять років. Оленка була молодшою, гаряче обожнюваною й чудовисько розбещеною сестрою слабовільного Жені, якій щойно виповнилося двадцять повних років.
Вона вважалася беззаперечним світлом очей своєї матері, єдиною надією всієї їхньої провінційної родини на багате, безтурботне столичне майбутнє. При цьому вона незмінно була головним, катастрофічним розчаруванням абсолютно будь-якого роботодавця, з яким їй доводилося стикатися на рідкісних, коротких стажуваннях. Ця інфантильна, примхлива особа мала життєві амбіції розміром з елітну вежу Сіті, але володіла фантастичною працездатністю втомленого тропічного лінивця.
— Щиро й від усього серця вітаю вашу доньку з таким видатним, грандіозним життєвим досягненням, — максимально сухо, із сарказмом сказала Діана. — Але поясніть мені, будь ласка, дохідливо, до чого тут узагалі поспішний продаж вашого єдиного житлового сільського будинку? — Як це до чого тут будинок? — щиро, до глибини душі обурилася Тамара Іллівна й з силою ляснула широкою долонею по клейонці.
— Дівчинці моїй золотій, домашній тепер у цьому великому, небезпечному місті жити десь постійно й безпечно треба під час довгого навчання. — Не тулитися ж їй, розумниці, в брудному, клоповому студентському гуртожитку з якимись маргінальними, зовсім сумнівними особистостями з глибинки. — Я всі виручені гроші за проданий будинок до останньої копійки взяла й внесла їх як перший внесок за хорошу, світлу квартиру.
— Квартира поки що скромна однокімнатна, щоправда, звичайна чорнова новобудова, там самі голі, холодні бетонні стіни зараз стоять. — Але зате сам район дуже хороший, сучасний, зелений і неймовірно перспективний для комфортного життя молодої, самотньої дівчини. — Мамо, ви що, справді потай купили Олені цілу квартиру в дорогому столичному регіоні? — боязко, тремтячим голосом уточнив Женя.
У глибині його переляканих очей слабо світилася наївна, зовсім безглузда, дитяча надія на неймовірне фінансове диво. Він явно всім серцем чекав, що мама зараз лагідно погладить його по русявій голові й скаже: «І вам, дітки, я теж мільйончик на рахунок залишила». — Ну, скажімо так, не зовсім купила за повну готівку, а в довгострокову, вигідну іпотеку в надійного банку взяла, — трохи зам’ялася хитра свекруха.
— Але кредитні документи всі на Оленку оформили, звісно ж, щоб у неї відразу потрібний банківський стаж ішов. — І кредитна історія щоб із юних літ формувалася кришталево правильно, ну й усі інші важливі, серйозні юридичні справи. Діана раптом майже фізично, кожною клітинкою тіла відчула, як глибоко в її животі стрімко згортається тугий, неприємно холодний вузол передчуття біди.
Вона вже багато успішних років працювала суворою керівницею відділу складних закупівель у величезній федеральній торговельній мережі. Різні багатомільйонні фінансові звіти, складні графіки, річні бюджети й сухі, бездушні цифри завжди були її рідною, абсолютно зрозумілою стихією. І зараз ці самі вперті цифри в її світлій голові почали стрімко вибудовуватися в один суцільний, оглушливий похоронний марш їхньому сімейному бюджету.
— І який же щомісячний платіж призначив вам цей щедрий, чудовий банк? — неприродно тихо й оманливо спокійно спитала приголомшена Діана. — Усього лише сорок п’ять тисяч щомісяця строком на тридцять років, — неприродно бадьоро, з усмішкою відрапортувала задоволена своєю хитрістю свекруха. — Ну й плюс, само собою зрозуміло, звичайна квартирна комуналка набіжить, та й мінімальний, косметичний ремонт там зробити обов’язково й терміново треба.
— Там же поки що один суцільний, крижаний голий бетон, жити домашній дитині в таких спартанських, жахливих умовах рішуче неможливо й небезпечно для здоров’я. — А хто саме з присутніх платитиме за всю цю пишноту регулярно, роками? — Діана, ставлячи це риторичне запитання, вже чудово знала на нього точну відповідь. Вона пронизливо, не кліпаючи, дивилася на свого стиснутого чоловіка, але той з несподівано виниклим величезним захопленням мовчки вивчав вицвілий квітковий візерунок на старій клейонці столу.
— Ну як це хто платитиме, ви що, смієтеся з мене? — Тамара Іллівна щиро, до глибини своєї селянської душі здивувалася такому дурному запитанню невістки. — Ми ж усі одна велика, міцна й неймовірно дружна родина зрештою, чи ми не родина зовсім, а чужі люди? — Оленка зараз дуже напружено й тяжко вчиться, їй категорично, під страхом відрахування не можна ні на що стороннє відволікатися, тим паче на роботу.
— Ви ж самі чудово розумієте, що обрана нею престижна професія юриста вкрай складна, відповідальна й потребує повного занурення в навчання. — А я жінка вже глибоко літня, хвора, на мізерній державній пенсії сиджу, в мене весь дохід п’ятнадцять тисяч на місяць усього-на-всього. — Цих жалюгідних, смішних копійок мені ледве-ледве тільки на самі життєво необхідні, дорогі імпортні ліки в аптеці й вистачає, щоб кінці з кінцями зводити..
— А ви тут обоє сидите молоді, повні нерозтрачених сил, здорові як бики, на дуже хороших, теплих роботах працюєте цілими днями в комфорті. — Ви ж у найбагатшій стлиці живете, величезні гроші щомісяця лопатою загрібаєте, невже рідній сестрі чоловіка не допоможете в скрутну годину?
