Схопивши за зручну телескопічну ручку, вона з силою викотила свою важку валізу у вузький, просякнутий гниллю коридор. На кухні за зачиненими дверима в цей час іще безтурботно, з жартами ганяли свіжі чаї з смачними тістечками. Родина захоплено, перебиваючи одне одного, голосно обговорювала, які саме щільні штори найкраще пасуватимуть за кольором до нового дивана Оленки.
Гучний, ритмічний шум пластикових коліщаток важкої валізи, що котилася гулким ламінатом, змусив їх миттєво замовкнути на півслові, вдавившись сміхом. Переляканий, відчувши недобре, Женя першим квапливо висунувся в темний коридор, намагаючись крізь сутінок зрозуміти причину дивного шуму. Розслаблена, сита усмішка за одну секунду буквально сповзла з його зблідлого, раптом розгубленого обличчя.
— Діан, я щось не второпаю, ти чого це раптом надумала, у термінове робоче відрядження зібралася їхати? — спитав він тремтячим, зриваючим голосом. — Просто отак, зовсім без попередження, на саму ніч дивлячись кудись із речами їдеш? — Ні, дорогий мій Женю, я їду зовсім не в чергове робоче відрядження, — з крижаним, убивчим спокоєм відповіла Діана.
— То куди ж ти тоді на ніч дивлячись із такою величезною, набитою валізищем зібралася? — нерозуміюче, мов баран на нові ворота, лупав очима чоловік. У цей момент із кухні, важко спираючись на одвірок, повільно підвелася й вийшла в коридор сама огрядна Тамара Іллівна. — Глупа ніч надворі, ти куди це намилилася, істеричко ненормальна? — грізно спитала вона, вперши руки в широкі боки.
— Ану-ка негайно розвертайся й вертайся на кухню, хто за нами брудний посуд у мийці митиме? Діана зупинилася й впритул, не кліпаючи, подивилася в бігаючі очі своєї знахабнілої, геть утратившої береги свекрухи. Її довгий, зневажливий погляд був настільки важким і крижаним, що навіть ця прожжена бойова пенсіонерка на частку секунди перелякано осіклася й замовкла.
Вона ніби з розгону наткнулася на невидиму, але абсолютно нездоланну бетонну стіну з рідкого азоту. — Твоя хитра мати привезла нам у подарунок протікаючий пакет якихось смердючих, гнилих яблук із занедбаної дачі. — І після цього вона на повному серйозі думала, що я з радістю візьму на свої плечі багатомільйонну іпотеку її ледачої доньки?
— Ви всі тут дуже крупно прорахувалися, панове хороші, ваш хитрий сімейний калькулятор безнадійно й назавжди зламався, — чітко, розділяючи паузами кожне жорстке слово, вимовила Діана. — Та кому ти взагалі така горда, зла й незалежна в цьому світі потрібна! — раптом істерично, бризкаючи слиною, загорлав почервонілий Женя.
У цю мить він фізично відчув, як звична, комфортна земля стрімко й безповоротно, мов пісок, іде з-під його ніг. — От побачиш, ти ще сама до мене навколішки приповзеш і повернешся, благатимеш про прощення! — Кому ти взагалі здалася у свої тридцять років із таким огидним, владним і неуживливим характером?
— Уже точно не вам, моїм дорогим і гаряче улюбленим, захланним родичам, — криво й безмежно зневажливо всміхнулася у відповідь Діана. — Нагадую тобі, мій поки що законний чоловіче, що офіційний договір оренди цієї квартири оформлений винятково на твоє ім’я. — Завтра рівно о десятій годині ранку, як штик, по свої гроші приїде наш шановний господар, суворий Ашот Гамлетович.
— Він чоловік украй серйозний, жорсткий, усякі слізливі казки про раптово хвору спину твоєї молодшої сестри він категорично не любить і слухати не стане. — Майте на увазі, йому потрібні будуть живі готівкові гроші в повному обсязі, просто тут, у цій квартирі, і зараз. — Щиро й від усього серця бажаю тобі величезної, нелюдської удачі в завтрашніх складних фінансових переговорах….
