Її обличчя було мокрим від сліз і потеклої косметики. «Куди я піду? У мене ж нічого немає… зовсім нічого». «Це більше не мої проблеми.
Ти можеш іти на всі чотири сторони. Ти вільна». Він вимовив це слово «вільна» з такою їдкою іронією, що воно прозвучало як смертний вирок.
Вона стояла на порозі, у своїй красивій вечірній сукні, з ідеальним макіяжем, і чітко розуміла, що їй абсолютно нікуди йти. У неї не було ні копійки грошей, ні телефону, ні друзів, ні житла. Вона була ніким.
«Я все зроблю… я буду працювати, я буду вашою рабинею, тільки не виганяйте мене на вулицю!» – несамовито благала вона, падаючи на коліна. Дмитро на мить задумався, дивлячись на неї зверху вниз, а потім на його обличчі з’явилася та сама страшна, холодна посмішка переможця. «Добре», – повільно вимовив він.
«Я дам тобі вибір. Ти можеш піти прямо зараз і ніколи більше не з’являтися в моєму житті. Або ти можеш залишитися тут. Але не як дружина, і навіть не як рабиня, а як прислуга.
Ти будеш жити в цьому будинку. У тебе буде своя маленька кімната — та, що для прислуги, комірчина за кухнею. У тебе буде проста їжа і робочий одяг.
Але ти будеш працювати від зорі до зорі. Ти будеш прибирати, готувати, прати, мити унітази. Ти будеш прислужувати мені та моїй матері.
Ти будеш для нас порожнім місцем, безтілесною тінню, без права голосу, без права на власне життя і думку. Кожен божий день ти будеш бачити те життя, яке ти в мене вкрала. Кожен день ти будеш прислужувати жінці, яку ти майже вбила.
Це буде твоя робота, твоя довічна каторга. Вибирай прямо зараз». Олена дивилася на нього, потім на темну, ворожу вулицю, повну невідомості.
І вона зрозуміла, що це зовсім не вибір. Це був грандіозний фінал його помсти, найжорстокіший і найсправедливіший із можливих. «Я залишаюся», – ледь чутно прошепотіла вона.
Минуло пів року. Життя в будинку увійшло в нову, розмірену колію. Надія Петрівна повністю оговталася від пережитого.
Вона знову дзвінко сміялася, цілими днями возилася зі своїми улюбленими квітами на клумбі, яку для неї колись скопала Олена, і пекла свої знамениті пироги. Дмитро став спокійнішим, м’якшим. Лід у його серці почав потроху танути.
Він багато часу проводив із матір’ю, вони гуляли вечорами, довго розмовляли про все на світі. Він немов надолужував згаяний за роки війни час. А Олена стала тінню.
Вона жила в крихітній кімнатці за кухнею. Вона вставала раніше за всіх у будинку і лягала пізніше за всіх. Вона мовчки і якісно робила свою брудну роботу…
Коментування закрито.