Макс і Аня дружили ще зі шкільної лави. Усе почалося з того моменту, коли родина хлопця переїхала з села Кольцовка до міста. Максові було не по собі йти до нової школи в перший день.
Йому здавалося, що міські хлопці дражнитимуть його колгоспником. Але, на щастя, однокласники виявилися досить доброзичливими й прийняли новачка вже в перший день. Найбільше Максові сподобалася Аня.
«Куди б тебе посадити?» — сказала вчителька після того, як представила новенького четвертому «Д» класу. «А, ось, бачу вільне місце, сідай-но ти до Анютки, ти ж не проти?» Анютка була зовсім не проти.
Їй цей хлопчисько з насупленими бровами навіть сподобався, а коли вона пізнала його ближче, симпатія переросла нехай у дитяче, але цілком справжнє кохання. З боку Макса спершу була певна сором’язливість, але дуже швидко хлопець зрозумів, що Аня — та людина, якій можна цілком довіритися. Так заприятелювали молоді люди, яким судилося пройти через багато що, аби бути по-справжньому разом.
Роки летіли. Безтурботні шкільні дні для Макса змінилися обов’язковими походами до військкомату. І ось, нарешті, хлопця забрали до армії.
Так, трохи інакше уявляв собі Макс військову службу, втім, як і багато хто на його місці. Великим сюрпризом для хлопця стало те, що найлегше жилося в армії не тим, хто відповідально ставився до служби, а тим, хто знаходив правильний підхід до начальства. Це допомогло хлопцеві вперше відчути суворі закони життя, зняти рожеві окуляри й зрозуміти, що не все у світі підпорядковується законам справедливості.
Проте Максові армійська служба припала до душі, і він із радістю погодився залишитися в частині й служити за контрактом. Та тільки чекав його на цивілці один чоловік, любов до якого була значно сильнішою за бажання робити військову кар’єру. Максові пішли назустріч, запропонували двотижневу відпустку, за час якої він мав умовити Анну поїхати з ним до військової частини.
Добре подумавши, хлопець погодився. Нарешті довгоочікувана відпустка настала, і Макс, як справжній любитель несподіваних появ, приїхав до села на день раніше. Він навмисне повідомив усім пізнішу дату, щоб його приїзд не перетворили на гучну подію.
Макса зараз хвилювало тільки одне — привітатися з матір’ю і негайно бігти до своєї коханої. І ось він підійшов до п’ятиповерхівки, в якій жила його Анютка. У домофон дзвонити не довелося, бо саме в цей момент із під’їзду виходив один із мешканців будинку, по обличчю якого можна було подумати, що сьогодні було свято….
