— Столик бронювали через мого керуючого. Але коли я побачила списки гостей, зрозуміла, що зобов’язана бути присутньою. У глибині душі жевріла надія, що з роками ви порозумнішали і навчилися поводитися по-людськи. Я навіть попросила кондитерів спекти для нас шикарний святковий торт. Мріяла, що ми мило поспілкуємося, згадаємо веселі моменти. Я давно відпустила старі образи. У мене підростає син, я чудово розумію підліткову психологію. Але ви з перших же хвилин заповзялися ворушити брудну білизну, пригадали мені прізвисько і ту нещасну крадену здобу. Так, я голодувала через батька-п’яницю, вам цього не зрозуміти. Я щиро вірила в тепле возз’єднання, а на ділі занурилася в те саме шкільне болото. Якби не цей інцидент зі світлом, страшно уявити, скільки б ще вигадок я про себе почула. Можете приступати до десерту, його зараз подадуть. А мій час вичерпано. Прощавайте. Науме Сергійовичу, чекаю на вас у себе, пора вирішувати робочі питання.
Вона покинула зал, залишивши шокованих однокласників у гнітючій тиші. Розкішний торт так і залишився неторканим.
— Ну й справи, ось це ми сіли в калюжу. Виходить, вона місцева мільйонерка: ресторани, заводи, пароплави? — протягнув П’ятаков, почухуючи потилицю.
— І чоловік у неї — людина з величезним впливом. Мій благовірний зі шкіри пнувся, щоб налагодити з ним контакти, та тільки де вони, а де ми, — приречено зітхнула Ліза.
— Слухайте, а може, спробуємо вибачитися і покличемо її назад? — не здавався Олександр. — Чайку посьорбаємо з тортом, поговоримо як цивілізовані люди.
— Цивілізованими треба було бути від самого початку, а ви поводилися як зграя гієн, — похмуро кинув Іван.
— Ой, хто б казав! Ми тут усі монстри, а ти сидиш у сліпучо-білому халаті, свята людина! — зірвався на крик Ігор. — Залиш свої нотації при собі. Загалом, банкет закінчено, я викликаю таксі.
Через деякий час Віра переглядала звіти у своєму затишному кабінеті, коли у двері несміливо постукали.
— Віро, ти тут?
— Так.
— Це Ванька Зотов. Дозволиш увійти?
