— Охорона змінюється опівночі. З 12 до 6 ранку чергують двоє нових. Зазвичай вони перші дві години пильні, потім розслабляються. Камери є, але половина не працює. Економлять на всьому.
Сірий дістав каністри з пальним. Костян підготував саморобні пристрої. Андрій перевірив усе. Кивнув.
— Поїхали о другій ночі. До того часу охорона засне.
Виїхали о пів на другу. Дві машини — «Газель» і стара «десятка». Під’їхали до будівництва з боку лісу, де паркан був нижчим. Перелізли швидко, безшумно. Андрій, Сірий, Костян і Льоха. Четверо в чорному одязі, рукавички, балаклави.
Охоронці справді дрімали. Один сидів у будці, другий вийшов покурити, але стояв напівбоком, дивився в телефон. Сірий підкрався ззаду, нейтралізував його. Того, що в будці, взяв Костян. Через вікно, швидко, чітко. Обох зв’язали, заткнули роти, зачинили в будці.
Андрій роззирнувся. Майданчик величезний. Зліва три крани, справа бетономішалки та екскаватори. У центрі склад із цементом, арматурою, дошками. Далі недобудовані корпуси, п’ять поверхів, голі стіни.
— Костяне, ти до техніки. Лий на сидіння, в баки, підпалюй. Льохо, ти до складу, закладай заряди. Сірий, ти зі мною, корпуси.
Усі кивнули, розійшлися.
Костян працював швидко. Облив кабіни екскаваторів і бетономішалок, підпалив. Вогонь спалахнув миттєво. Жовті язики полізли вгору. Пластик плавився, гума диміла. Через хвилину техніка горіла, як факели. Льоха заклав заряди в склад. Чотири штуки по кутах, із таймером на п’ять хвилин. Підпалив гноти, побіг назад.
Андрій із Сірим обливали горючою сумішшю дерев’яні риштування навколо корпусів. Вогонь пішов швидко, поліз на верхні поверхи. Недобудовані стіни задимілися, дошки тріщали, руйнувалися.
Через три хвилини все будівництво горіло. Полум’я било в небо, дим стовпом. Андрій свиснув. Сигнал до відходу.
Усі побігли до паркану, перелізли, сіли в машини. Поїхали за хвилину до того, як вибухнув склад. Гуркіт був такий, що земля здригнулася. Вибухова хвиля знесла стіни складу, уламки розлетілися на сотні метрів.
Вони зупинилися за кілометр, подивилися назад. Будівництво палахкотіло, як у пеклі. Сирена десь вдалині. Пожежники їдуть, але пізно. Все вже знищено.
Сірий усміхнувся:
— Бєлов зараз дізнається, що таке втрата.
Андрій кивнув мовчки. Вони роз’їхалися по домівках.
Вранці Станіслав Бєлов приїхав на будівництво. Побачив згарище і мало не впав. Техніка згоріла вщент. Склад рознесений вибухом. Корпуси обгоріли, непридатні до використання. Збитки — десятки мільйонів. Страховка не покриє і половини. Він стояв серед руїн, дивився на димлячі уламки. Зрозумів — це Соколов. Помста вийшла на новий рівень. Тепер це не діти, це він сам. Його бізнес — його життя.
Бєлов дістав телефон, зателефонував Макарову та Орлову. Голос тремтів:
— Він спалив моє будівництво. Знищив усе. Треба його зупинити. Негайно. Будь-якою ціною.
Того ж вечора Андрію знову зателефонували. Макаров — голос жорсткий:
— Соколов, ми домовлялися. Ти порушив.
Андрій усміхнувся:
— Це ви порушили. Прислали до мене найманців із погрозами. Я просто відповів.
Макаров помовчав.
— Добре. Зустрінемося ще раз. Останній. Вирішимо все остаточно. Або миром, або кров’ю. Вибір за тобою.
Андрій погодився:
Коментування закрито.