Треба було бачити, як миттєво спотворилися від розчарування й злості обличчя старшого покоління. Мати спробувала безглуздо виправдатися, посилаючись на його тривалу відсутність і їхні логічні висновки про відмову від спадщини. Але Іван надто добре знав справжню натуру своїх предків, тож мовчки встав, одягнувся й покинув помешкання.
Хлопець навіть не припускав, що колись отримає такий зрадницький удар нижче пояса від найближчих людей. Наступного дня доля знову звела його з тією самою привітною тітонькою з похорону. Жінка нікуди не поспішала і після походів по магазинах запропонувала племінникові присісти в парку.
Вмостившись на затишній лавці, вона озирнулася й обережно завела розмову. Тітка зізналася, що чудово здогадується про суть його конфлікту з батьками, і наполегливо порадила не здаватися. За її словами, батько поводився вкрай негідно, фактично силоміць змусивши хвору матір скласти заповіт.
Від таких шокуючих подробиць у Івана буквально волосся стало дибки. Він не міг збагнути, як нотаріус міг допустити таке беззаконня під час оформлення настільки важливого документа. Раптом пазл у його голові почав стрімко складатися в єдину картину.
«Про що я взагалі думаю? Адже буквально вчора мені намагалися всунути на підпис відмову!» — вигукнув хлопець. Тітка запитально подивилася на нього, а племінник поділився історією про це дивне прохання відмовитися від майна. Родичка гаряче підтримала його рішення нічого не підписувати.
Жінка підкреслила, що в гонитві за чужими квартирами його батьки остаточно втратили будь-який сором. Сам хлопець у запалі емоцій зовсім не помітив жодного підступу в словах тітки. Складалося стійке враження, що вона своїми переконливими промовами просто затьмарила йому розум.
Після цієї доленосної розмови Іван зателефонував дружині й у фарбах описав усю абсурдність ситуації. На її запитання про подальші дії він чесно зізнався, що не може знайти золотої середини. Тепер молодий чоловік навіть не уявляв, як йому забрати той самий пам’ятний диван, який вони колись вибирали разом із бабусею.
Кидати ці меблі на поталу батькам не хотілося, адже вони напевно викинули б їх на найближчий смітник. Ваня передбачав, що довкола заповіту закрутиться ціла детективна інтрига. Недарма тітка обмовилася, що літню жінку мало не змусили скласти цей документ.
Судячи з усього, у нотаріальному акті були прописані певні умови, які категорично не влаштовували батьків. Саме тому вони вирішили діяти на випередження й підсунули відмовні папери. Щоб не губитися в здогадах, Ваня вирішив проконсультуватися з професійним юристом.
У місті успішно практикував чудовий фахівець зі спадкових справ, із яким вони разом навчалися в школі. Єгор зустрів старого приятеля як рідного брата й одразу запросив присісти. Іван чесно зізнався, що потрапив у біду й підозрює власних батьків у грандіозному обмані.
Упродовж цілої години хлопець докладно викладав усю хронологію останніх подій. Єгор уважно слухав, лише зрідка встигаючи робити швидкі нотатки в блокноті. Вислухавши сповідь друга, адвокат поділився своїм професійним баченням цієї заплутаної картини.
Найімовірніше, заповіт справді існує і був написаний під жорстким тиском зацікавлених осіб. Однак спадкодавці часто покладають на своїх спадкоємців специфічні зобов’язання, які в цьому разі виявилися невигідними для батьків. Юрист порадив дочекатися офіційного оголошення й паралельно пошукати в бабусиній квартирі якусь таємну записку.
Якщо вдасться знайти підказку, Іван буде заздалегідь готовий до будь-якого повороту подій. Після розмови з адвокатом Ваня остаточно зрозумів, що на нього чекає виснажлива й жорстока боротьба. Він зв’язався з дружиною й запропонував спробувати забрати диван завтра, хоча ентузіазму в нього помітно поменшало…
