Утративши дар мови й не зумівши дібрати потрібних слів для пояснення з Оленою, Вадим стрімголов вискочив зі спальні. Стривожені раптовим гуркотом, зі своєї кімнати визирнули батьки нареченого, але їхні спроби зупинити сина виявилися марними. Юнак проігнорував їхні схвильовані вигуки, відчайдушно потребуючи самотності після пережитого потрясіння.
У його душі вирував коктейль із первісного жаху й глибокого сум’яття, а в голові не було жодної здорової думки. Покинувши територію котеджу, він безцільно побрів уперед, аж поки не опинився на березі річки, що протікала неподалік, де просто впав на землю, обхопив голову й заридів. Він відмовлявся вірити в таку жорстоку насмішку долі, марно намагаючись переконати себе, що все це — лише кошмарний збіг.
Та сама мить, коли кохана ним наречена позбулася весільної сукні, стала точкою неповернення, зруйнувавши його ідеальний світ. Вадим навіть у найстрашніших снах не міг уявити такого фіналу, однак чітко розумів, що шляху назад немає. Рано чи пізно йому доведеться повернутися до батьківського дому, щоб подивитися в очі батькові й зажадати відповідей.
Утім, цю важку розмову він вирішив відкласти на потім, бо зараз його психіка була виснажена до краю. Тим часом Ірина Костянтинівна, помітивши невістку, що спускалася сходами, тривожно поцікавилася, що в них сталося. Ще кілька годин тому розкішне весільне вбрання Олени, яке викликало захват у всіх гостей, тепер виглядало безнадійно зім’ятим.
Дівчина поспіхом натягнула сукню назад, перебуваючи в такому шоці, що навіть не пам’ятала, як скинула її кілька хвилин тому. Якби вона випадково не кинула погляд у дзеркало, то ризикувала б вийти до родичів у непристойному вигляді, згорівши б від нестерпного сорому. У цю мить вона не мала ані найменшого бажання пояснюватися з новоспеченою свекрухою й відповідати на безтактні запитання.
Серце Олени розривалося на шматки від болю й нерозуміння того, що щойно сталося між нею та Вадимом. Вискочивши з особняка без зайвих слів, вона кинулася до траси, де їй вдалося зловити попутку, щоб негайно поїхати додому. Таксист, помітивши бліде й перекошене від розпачу обличчя пасажирки, обережно поцікавився її самопочуттям.
Її запухлі від сліз очі були промовистіші за будь-які слова, однак виливати душу випадковому водієві дівчина зовсім не збиралася. Вона лише мовчки кивнула у відповідь на співчутливе запитання й глухим голосом попросила гнати машину якомога швидше. Опинившись у рідній квартирі, де минула вся її юність, Олена буквально впала на поріг і зайшлася в істериці.
Надія Вікторівна була смертельно налякана, побачивши, як її донька вривається посеред ночі в розпатланому вигляді, з розмазаним макіяжем і в зім’ятій сукні. Перелякана мати тут же заходилася голосити, благаючи свою дівчинку розповісти про причини такого пізнього й раптового візиту. Вона почала нервово розпитувати, невже новоспечений зять насмілився чимось смертельно образити свою молоду дружину…
