Даша має увійти в курс мого бізнесу. У майбутньому вона стане моєю єдиною спадкоємицею й очолить правління. Я ціную твій досвід, дорога племіннице.
Тому ти залишишся моєю головною радницею. Твої права будуть ексклюзивними, але стратегічні рішення відтепер ухвалюватимуться інакше. Я бачила, як моя тітка Клавдія повільно опустила погляд на свою тарілку, а її руки стиснули серветку.
Вона була змушена замовкнути, прийнявши цей нищівний удар. Але я шкірою відчувала, як у її душі розгоряється крижана пожежа ненависті. Вона з господині імперії в одну мить перетворилася на аутсайдерку, на тінь при молодій, як вона вважала, самозванці.
Магнат, засліплений раптово знайденим щастям, не помітив цієї моторошної метаморфози. Він і далі розповідав новини. — І ми з Дашею розворушили старе розслідування тієї страшної аварії.
Виявилися нестиковки. Моя донька, виявляється, прожила ще якийсь час, і тому є свідок. Я вже відчуваю, що ми близькі до того, щоб зрозуміти, що насправді сталося тієї ночі.
Я маю намір докопатися до істини. Клавдія повільно підвела очі. Її погляд був порожнім і холодним, але десь у глибині зіниць причаївся хижий блиск.
— Це чудова новина, дядьку, — промовила вона моторошним тоном. — Справедливість має восторжествувати, чого б це не коштувало. Я мимоволі здригнулася: у її голосі не було радості, там чувся вирок.
Але кому? Минуло кілька днів, перш ніж Василь Григорович зумів вирахувати адресу випадкового свідка. Дідусь рвався їхати сам, але стан здоров’я й сувора заборона лікарів йому не дозволяли, тому він відправив мене зі своїм давнім другом.
Дорога петляла поміж полів, аж поки не вперлася в похилені паркани на околиці глухого села. — Герасим тут живе, якщо вдома немає, то зачекаємо, — сказав мені Василь Григорович, зупиняючи свій позашляховик біля старого будинку. Мене охопило недобре передчуття.
Негодована птиця метушливо металася подвір’ям, а голодні корови в загоні надривно мукали, просячись на випас. Дім виглядав жилим, але вхідні двері були прочинені, здавалося, ніби господар просто відлучився у справах. — Ходімо зайдемо, зачекаємо всередині, — впевнено запропонував ветеран.
Ми увійшли до сіней, у хаті пахло сухими травами, але нікого не було. Однак на кухні Василь Григорович завмер, дослухаючись. Звідкись із-під землі долинули ледь чутні слабкі стогони…
