«Я знаю, що ви намагаєтеся вчинити правильно, але сто мільйонів — це дуже великі гроші». «Олено, я запропонував цю божевільну суму з чистої пихи, а ваша донька виграла абсолютно чесно». «Але що, як вона зовсім не захоче цих грошей?» — спитала мати.
Роман подивився на неї в цілковитому замішанні. «Як це взагалі можливо?» — не зрозумів він. «Маша ніколи не цікавилася грошима, адже найбільше вона хотіла отримати шанс грати в шахи по-справжньому серйозно».
«А що, як замість цих мільйонів ви могли б допомогти їй отримати таку можливість?» — запропонувала Олена. «Я зовсім не розумію, до чого ви ведете». «Ви успішний підприємець, у вас є корисні зв’язки й ви знаєте впливових людей».
«А що, як замість виплати грошей ви взяли б на себе зобов’язання спонсорувати її шахову кар’єру? Ви оплатите професійного тренера, міжнародні турніри й усе інше. Їй потрібно дуже багато, щоб розкрити свій потенціал сповна».
Роман замовк, ретельно обмірковуючи цю несподівану пропозицію. Це була блискуча альтернатива, яку він навіть не розглядав. «Це обійшлося б значно дешевше й було б набагато цінніше для неї самої», — додала Олена.
«Гроші швидко закінчуються, а можливість розвинути такий рідкісний талант — це на все життя». «Ви серйозно поговорите про це з нею?» — спитав приголомшений мільйонер. «Поговорю, але тільки якщо ви справді візьмете на себе таке зобов’язання, і це не буде порожньою балаканиною».
«Якщо ваша донька прийме цю пропозицію, я зобов’язуюся вкласти все необхідне в її кар’єру. Я повністю оплачу тренерів, турніри, поїздки, найкраще обладнання й усе інше. І на додачу я хочу створити шаховий інститут для дітей із бідних родин на честь дідуся вашої доньки».
Олена відчула, як очі знову наповнюються гарячими слізьми. «Ви б справді це зробили?» «Зробив би, адже ваша донька дала мені урок, який коштує значно більше за будь-які мільйони».
Вони повернулися туди, де Маша із захопленням розмовляла з професором-арбітром про турніри. «Машо! — Олена привернула увагу доньки. — Роман Сергійович хоче зробити тобі одну дуже важливу пропозицію».
«Яку пропозицію, мамо?» — здивувалася дівчинка. Роман опустився на одне коліно перед Машею, опинившись на рівні її очей. «Я винен тобі сто мільйонів, і це незаперечний факт».
«Але твоя мудра мама змусила мене замислитися про дещо інше». «Інше — це як саме?» — спитала юна шахістка. «А що, як замість цих мільйонів я повністю вкладатиму кошти у твою шахову кар’єру?»
«Найму найкращого професійного тренера, оплачу престижні турніри по всьому світу. Я дам усе, що тобі потрібно, щоб стати справжньою чемпіонкою». Маша подивилася на маму, потім на професора, потім знову на Романа.
«Це коштуватиме сто мільйонів?» «Ні, значно менше, але це буде безмежно цінніше для твого великого майбутнього». «А якщо я все-таки віддам перевагу грошам?»
«Тоді я продам усе, що маю, і виплачу їх до копійки. Тож остаточний вибір винятково за тобою». Маша мовчала майже цілу хвилину, глибоко розмірковуючи, поки натовп чекав її відповіді в повній напрузі.
«Романе Сергійовичу, — нарешті сказала вона. — Мій дідусь завжди казав одну дуже мудру річ. Найкраща інвестиція, яку людина може зробити, — це інвестиція у власний талант».
«Я приймаю вашу пропозицію, але з однією дуже важливою умовою». «Якою саме умовою?» — затамувавши подих, спитав він. «Я хочу, щоб благодійний шаховий інститут став першим, що ви зробите, ще до того, як почнете вкладати в мою кар’єру».
Роман уперше щиро й тепло всміхнувся від початку цієї божевільної партії. «Машо, тобі дванадцять років, а ти вже в багато разів мудріша за мене». «Я не мудріша, просто в мене був чудовий дідусь»….
