Цілком можливо, через специфіку своєї суворої, чоловічої професії, він надто часто у своєму недовгому житті стикався з подібним дрімучим суспільним невіглаством і кришталево ясно знав справжню високу ціну по-справжньому важливим життєвим битвам, у яких ставка — людське життя.
А може, все було значно складніше, і його велике, добре серце було по самі вінця переповнене куди тяжчим, нестерпним тягарем, порівняно з яким чужа дрібна людська дурість здавалася лише безневинною, не вартою жодної уваги порошинкою на вітрі. Коли величезний турбореактивний лайнер нарешті почав своє плавне, розмірене зниження перед швидкою посадкою, чоловік із невимовною ніжністю й дбайливістю акуратно прибрав свої списані записи до старого, потертого похідного рюкзака непримітного захисного кольору.
Потім, переконавшись, що за ним ніхто пильно не спостерігає, він повільно, ніби звершуючи якийсь таємний священний ритуал, витяг із нагрудної кишені своєї куртки невелику темно-бордову оксамитову коробочку, яка легко вміщалася на широкій долоні. Він стискав цю зовсім непримітну річ у своїх сильних руках так неймовірно трепетно й ніжно, ніби вона була найбільшим, безцінним скарбом у всьому неосяжному Всесвіті, єдиним, що мало для нього бодай якийсь сенс існування.
Саме в цю мить його звичний, здавалося б, залізобетонний абсолютний спокій дав першу, крихітну тріщину, раптово й беззахисно оголивши глибоку, безкраю й майже фізично відчутну скорботу, що ховалася на самому дні його втомлених від безсоння очей.
Цей крихітний, зовсім непримітний для непосвяченого погляду футляр цілком очевидно, без жодних сумнівів, приховував усередині щось воістину монументально важливе, безмежно дороге й неймовірно сокровенне саме для цього конкретного, пережившого трагедію чоловіка.
Випадкові сусіди, що сиділи неподалік, краєм ока мимоволі помітили цю різку, разючу зміну в його рівному, нордичному настрої, однак абсолютно ніхто з них так і не наважився набратися сміливості, щоб грубо порушити цю священну, дзвінку тишу безтактними розпитуваннями. Абсолютно всім довкола тієї довгої секунди стало на якомусь тваринному, підсвідомому, інтуїтивно зрозумілому рівні кришталево ясно, що прихований вміст цієї маленької коробочки — це глибоко особиста, кривава історія, яка категорично не терпить жодного чужого, брудного втручання ззовні.
Сильний чоловік повільно, ніби від пронизливого нестерпного болю, прикрив свої втомлені очі й зробив один неймовірно глибокий, судомний і уривчастий вдих, з останніх сил намагаючись упоратися з несподівано нахлинулими на нього цунамі найтяжчих емоцій.
Повільно розплющивши їх знову, через кілька томливих, безкінечних секунд, він, здавалося, дивовижним чином знову повністю віднайшов своє фірмове, непохитне самовладання, ніби цей крихітний оксамитовий предмет у його мозолястих руках живив його якоюсь невидимою, первісною життєвою силою.
Однак справжнього, воістину трагічного й колосального масштабу всієї цієї короткої, цілком безмовної сцени так ніхто з присутніх і не усвідомив до самого логічного завершення цього нічим не примітного, на перший погляд, нічного польоту.
Та сама зверхня, вічно всім невдоволена пані в дорогому діловому костюмі так само, як і всі інші, продовжувала залишатися в цілковитому блаженному, егоїстичному невіданні щодо всього, що відбувалося буквально за метр від неї, неймовірно драматичного дійства. Уся шокуюча, неприхована правда відкрилася лише наступного, залитого весняним сонцем погожого дня, коли всі найбільші ранкові газети й новинні портали країни одночасно опублікували крижані подробиці про пасажирів того самого, нічим не примітного на перший погляд вечірнього рейсу.
Раннього тихого ранку яскраве весняне сонце щедро заливало своїм золотим промінням неймовірно простору, облаштовану за останнім словом техніки світлу кухню в розкішному, затишному заміському будинку, що належав тій самій зверхній, примхливій пасажирці.
Учорашня невгамовна скандалістка, вбрана в дорогий шовковий халат, на самоті неспішно сьорбала свою улюблену міцну свіжозварену каву, паралельно вкрай ліниво й без особливого інтересу гортаючи нескінченну стрічку світових новин на великому екрані дорогого планшета.
Той учорашній короткий переліт здавався їй тепер не більше ніж рутинною прикрою нудьгою, і вона, звісно ж, уже давно й думати забула про влаштований нею ж самою безобразний публічний спектакль, назавжди викресливши його зі своєї ідеальної пам’яті. Її новий, розписаний по хвилинах діловий день починався за давно відпрацьованим, бездоганним стандартним сценарієм: ретельна перевірка робочої електронної пошти, черговий ковток бадьорого гарячого напою й моральна підготовка до низки виснажливих, але важливих телефонних дзвінків партнерам.
Але раптом лише одна, нічим не примітна на перший побіжний погляд невелика новинна замітка з крикливим заголовком змусила її буквально завмерти на місці, миттєво й безповоротно порушивши весь звичний, розмірений ритм її ідеального, спланованого ранку. Великий, набраний жирним шрифтом заголовок статті сухо сповіщав про довгоочікуване повернення додому учасника недавньої, вкрай важкої й засекреченої місії, який з усіма належними військовими почестями супроводжував на батьківщину прах свого героїчно полеглого в нерівному бою бойового товариша.
Суворе чоловіче обличчя на маленькому прев’ю, прикріпленому до цієї трагічної статті, здалося їй раптом до нестерпного, колючого болю знайомим, і вона, підкоряючись якомусь незбагненному пориву, дрібно тремтячим вказівним пальцем нервово клікнула по активному посиланню.
Коли об’ємна, сповнена моторошних деталей сторінка сайту нарешті повністю завантажилася на яскравому екрані, у приголомшеної жінки буквально тієї ж миті болісно перехопило подих, ніби хтось невидимий з усієї сили вдарив її кулаком під дих. З плаского скляного екрана гаджета просто на неї впритул дивився саме той самий незворушний чоловік в оливковій формі, чиї неймовірно спокійні, безмежно мудрі й втомлені очі вона так близько бачила буквально напередодні ввечері в літаку.
У довгому, проймаючому до мурах тексті репортажу журналісти в найдрібніших, страшних подробицях описували трагічну, сповнену болю долю якогось сержанта Михайла Воронова, який дивом повернувся живим із неймовірно небезпечного, затяжного військового відрядження в палаючу гарячу точку.
Як з’ясувалося з докладної статті, він із нестерпно важким серцем віз на далеку батьківщину небагато вцілілих особистих речей свого найкращого, відданого друга й вірного побратима на ім’я Денис, який героїчно, не вагаючись ані секунди, загинув у запеклому нерівному бою.
Та сама непримітна крихітна оксамитова шкатулка, яку вона з таким неприхованим презирством і нерозумінням розглядала в тьмяному світлі салону літака, насправді зберігала в собі пробиті ворожою кулею армійські жетони — останню, священну пам’ять для невтішних, убитих горем батьків хлопця. З кожним новим прочитаним рядком цього страшного некролога приголомшеній жінці ставало дедалі важче й важче дихати від стрімко підступаючого до самого горла задушливого, гіркого клубка сліз, готового от-от вирватися назовні нестримним, істеричним риданням…
