«Чи можу я просто зараз запропонувати вам гарячий чорний чай або, можливо, свіжозварену каву для підтримання тонусу в польоті?» — абсолютно рівним, позбавленим будь-яких негативних емоцій тоном запитала бортпровідниця, майстерно проігнорувавши черговий гидкий випад у бік пасажира.
«Налийте мені міцної чорної кави, і щоб абсолютно без жодних ваших дешевих штучних домішок!» — грубо гаркнула розчервоніла від злості жінка, будучи вкрай роздратованою цілковитою відсутністю очікуваної нею бурхливої реакції на свій ретельно зрежисований перформанс. Тим часом незворушний чоловік у військовій формі ввічливо попросив налити йому лише один пластиковий стакан простої негазованої води і при цьому неймовірно щиро, з непідробною теплотою в очах усміхнувся втомленій за зміну дівчині.
«Щиро дякую вам за вашу чуйність», — ввічливо промовив він приємним, на диво м’яким, але водночас неймовірно впевненим, глибоким баритоном, який разюче контрастував із його відверто суворою, брутальною зовнішністю.
Анна з неприхованим величезним полегшенням радісно усміхнулася йому у відповідь, щиро тішачись цій крихітній краплі нормальної людської адекватності посеред розгорнутого довкола неї сюрреалістичного, виснажливого театру безкінечного абсурду. Однак невблаганний час минав, а з кожною новою монотонною хвилиною нічного польоту неврівноважена жінка продовжувала нестримно сипати в порожній простір завуальованими токсичними образами, які щоразу ставали дедалі зухвалішими, гучнішими й різкішими.
Роздратована пасажирка голосно й безапеляційно критикувала буквально все, до чого тільки могла дотягнутися: від нібито нестерпної, задушливої температури повітря в салоні до огидного, на її авторитетну думку, смаку запропонованих їй прохолодних напоїв.
Абсолютно кожна, навіть найдрібніша її скарга була тонко продуманою прихованою психологічною атакою, націленою винятково на незворушного сусіда в оливковій формі, який посмів порушити її спокій самим своїм виглядом. Люди, змушені перебувати довкола епіцентру цього безперервного скандалу, відверто й мовчки страждали від цього нескінченного потоку чорного негативу, навіть не здогадуючись про те, як неймовірно круто й драматично невдовзі зміниться вся ця гнітюча ситуація.
А кремезний, м’язистий військовий, як і раніше, всупереч усім відомим законам людської психології, залишався непохитною, абсолютно нездоланною кам’яною скелею, об яку з жалюгідним, нікчемним дзвоном розбивалися всі отруйні стріли чужої, безпідставної ненависті.
Спокійно розправивши свої неймовірно широкі, натреновані довгими роками служби плечі, він цілком безтурботно й нерухомо сидів на своєму тісному місці, ні на мить не відриваючи уважних, розумних очей від списаних сторінок свого загадкового записника. Лише іноді на його суворому, обвітреному обличчі невловимою тінню ковзала дуже слабка, ледь помітна подоба усмішки — це був радше вкрай задумливий, глибоко занурений у себе й трохи щемливо-сумний вираз обличчя, аніж ознака щирої радості.
Було цілком, кришталево очевидно для будь-якої бодай трохи спостережливої людини, що цей загадковий, підкреслено мовчазний чоловік пройшов у своєму житті через дуже багато й давно навчився філософськи не реагувати на подібні жалюгідні й нікчемні життєві дрібниці.
На перший, побіжний погляд йому було ніяк не більше тридцяти років, із класичними, вольовими рисами привабливого обличчя й неймовірно глибоким, пронизливо-проникливим, старечим поглядом людини, яка надто близько бачила саму смерть. Його проста, добротна військова екіпіровка мала на собі цілком явні, недвозначні сліди тривалого, екстремального використання у важких польових умовах: де-не-де на тканині виразно виднілися характерні потертості й сильно вицвілі під палючим сонцем ділянки.
Але, попри свою очевидну, разючу зношеність, ця скромна уніформа утримувалася в абсолютному, педантичному порядку, ніби була для свого небагатослівного власника найвеличнішою священною реліквією, а не просто черговою, виданою на холодному складі казенною річчю.
Несподівано цей тяжкий, завислий у спертій атмосфері статус-кво було порушено: жвавий хлопчик років п’яти, який сидів рівно на один ряд попереду, раптом жваво обернувся й із неприхованим величезним дитячим інтересом втупився в суворого чоловіка у формі. Міцно вчепившись своїми маленькими пухкими ручками в м’яку спинку крісла попереду, дитина голосно й неймовірно захоплено на весь притихлий салон запитала: «Скажіть, дядьку, а ви й справді справжній бойовий військовий герой?».
Суворе, ніби висічене з суцільного шматка граніту обличчя сильного чоловіка миттєво, немов за помахом чарівної палички, пом’якшало, розгладилося й почало випромінювати неймовірно притягальне, добре й якесь батьківське, заспокійливе внутрішнє тепло. «Найсправжнісінький, допитливий малюче», — з надзвичайно щирою, широкою й доброю усмішкою відповів він украй допитливому, не по роках кмітливому хлопчикові, дивлячись просто в його величезні, розкриті назустріч світові очі. Молода мама дитини, що сиділа поруч, одразу густо, до самих коренів волосся, почервоніла від напливу незручності й почала дуже збивано, поспіхом перепрошувати за таку надмірну, нічим не прикриту цікавість свого гіперактивного, товариського сина.
«Та що ви, абсолютно все цілком гаразд, адже ставити дорослим людям щирі запитання — це просто чудово для правильного розвитку», — швидко заспокоїв схвильовану молоду жінку чоловік своїм густим, оксамитовим голосом. «А скажіть мені чесно, ви обов’язково переможете абсолютно всіх поганих лиходіїв у світі?» — зовсім не вгамовувався радісний, переповнений дитячим щирим захватом і святою вірою в супергероїв хлопчик, нетерпляче підстрибуючи на своєму сидінні.
Чоловік на якусь невловиму, тяжку частку секунди помітно завагався, а його тепла, щира усмішка миттєво зникла з обличчя, поступившись місцем якійсь глибокій, непідйомній, всепоглинальній легкій журбі, що назавжди причаїлася в куточках його мудрих очей.
«Я щодня просто всіма своїми силами намагаюся захищати хороших, добрих людей», — дуже тихо, майже пошепки промовив він, дивлячись кудись крізь простір, і в цій короткій, на перший погляд скромній фразі крився неймовірний, всеосяжний філософський сенс.
Цей цілком випадковий, короткий, але неймовірно зворушливий діалог із маленькою дитиною, звісно ж, не вислизнув від пильної, чіпкої уваги абсолютно всіх інших, притихлих в очікуванні логічної розв’язки випадкових попутників. Дуже багато хто з тих пасажирів, хто ще зовсім недавно насторожено й з осторогою косився на нього з неприхованою підозрою, тепер дивилися на цього загадкового, сильного хлопця з найвиразнішою, глибокою й щирою людською повагою.
І лише одна скандальна пані у своєму бездоганно строгому, дорогому діловому піджаку знову вкрай невдоволено й театрально закотила свої густо підведені очі, гранично їдко прошепотівши собі під ніс щось образливе про дешевий показний героїзм для легковірної, наївної публіки. Чоловік уже цілком звично, й оком не змигнувши, проігнорував її чергову, просякнуту чистою отрутою шпильку, неквапливо продовживши гранично акуратно й вдумливо заповнювати чисті сторінки свого потертого, бувалого похідного щоденника.
Досвідчена стюардеса Анна, яка уважно спостерігала за всією цією негарною сценою з найзадніших рядів літака, захоплено прошепотіла на вухо своїй молодій напарниці: «У цього хлопця просто воістину безмежне, воістину ангельське терпіння, я б так ніколи не змогла».
І в цій своїй спонтанній, дуже емоційній оцінці ситуації молода бортпровідниця була абсолютно, на всі сто відсотків беззаперечно права, інтуїтивно відчуваючи приховану під оливковою формою справжню сталь характеру цієї дивовижної людини. Адже він, маючи чудовий, натренований слух, цілком виразно й до найменших нюансів інтонації чув абсолютно кожне брудне слово, що злітало з нафарбованих губ його неадекватної, агресивно налаштованої сусідки по тісному салону.
Просто цей неймовірно мудрий не по роках чоловік свідомо, зваживши всі за і проти, цілком щиро не бажав опускатися до низького, примітивного рівня банальної базарної сварки з абсолютно незнайомою йому, істеричною жінкою, що бризкала слиною…
