«У них же неодмінно має бути передбачений якийсь свій, фінансований державою ізольований спецтранспорт для подібних переміщень, хіба я не маю рації у своїх міркуваннях?» — продовжувала агресивно допитуватися хронічно невдоволена особа, не даючи старому ані хвилини спокою. Літній чоловік лише якомога невизначеніше, намагаючись не робити різких рухів, повів худими плечима, всіляко й вельми промовисто демонструючи своє категоричне небажання підтримувати таку токсичну, безглузду й відверто провокаційну розмову з незнайомкою. Але розпаленої власною уявною соціальною перевагою жінки вже було рішуче не спинити, її ніби прорвало невидимою греблею накопиченого за день роздратування, яке нестримно вимагало негайного виходу на когось беззахисного.
«У наші божевільні дні буквально будь-який сумнівний пройдисвіт може запросто купити й начепити на себе ці блискучі шеврони, але ж це аж ніяк не робить таку людину справжнім, непідробним героєм», — голосно, з театральним надривом мовила вона вже ледь не на пів салону. Її просякнуті неприхованою отрутою токсичні коментарі розносилися тихим нічним лайнером значно далі, ніж вона, можливо, спочатку планувала, або ж, що ймовірніше, робила це цілком свідомо, упиваючись своєю уявною безкарністю. Молода дівчина з масивними навушниками на шиї, що сиділа через вузький прохід, навіть змушена була відірватися від захопливого читання книжки, вкрай невдоволено й з явним осудом насупивши свої витончені брови в бік джерела шуму.
Сусіди з дальших задніх рядів раз у раз обмінювалися розгубленими, питальними поглядами, почуваючись украй і нестерпно незатишно через увесь цей абсурдний, неконтрольований словесний спектакль, що розгортався в них на очах. Головний об’єкт цих безпідставних нападок, навпаки, зберігав цілковите, абсолютно непробивне мовчання, повністю й без остачі занурившись у зосереджене вивчення маленького, сильно пошарпаного блокнота, що лежав на його широких колінах. Він щось гранично старанно й вдумливо виводив простою кульковою ручкою на пожовклих сторінках, можливо, це був особистий лист близьким або якісь важливі службові нотатки, але це рутинне заняття поглинуло його цілком і повністю.
Пасажир у скромній оливковій формі за весь цей довгий час жодного разу не підвів очей і навіть м’язом обличчя не сіпнувся у відповідь на чергову, ще зухвалішу й безпринципнішу словесну провокацію. Його воістину вражаюча, монументальна незворушність, здавалося, виводила скандальну, звиклу до загального беззаперечного підкорення пасажирку з себе ще дужче, розпалюючи в ній первісне полум’я абсурдного, неконтрольованого гніву. Істерично й украй роздратовано зітхнувши, ніби їй катастрофічно бракувало кисню, вона з чималою силою втиснула пластикову кнопку виклику стюардеси, вмонтовану в широкий підлокітник її дорогого шкіряного крісла.
До місця назрівання конфлікту буквально тієї ж секунди безшумно й граційно поспішила дуже мила, привітна бортпровідниця на ім’я Анна, на форменому бейджику якої яскраво виблискував золотистий логотип авіакомпанії. «Уважно слухаю вас, підкажіть, будь ласка, чим я можу вам допомогти цієї миті?» — максимально ввічливо й із професійною, щиро приязною усмішкою поцікавилася дівчина, готова розв’язати будь-яку нестандартну ситуацію. «Я в категоричній формі вимагаю негайно пересадити мене, і бажано якнайдалі від цієї підозрілої людини, кудись у салон бізнес-класу, туди, де тихіше», — безапеляційно заявила розгнівана пані, безцеремонно вказавши довгим пальцем з ідеальним манікюром просто на військового.
Анна на якусь коротку мить розгубилася від такої неприхованої зухвалості, але багаторічна професійна витримка миттєво взяла впевнений гору над її цілком природним, живим людським обуренням і гнівом. «На мій великий жаль, жодних вільних місць на борту нашого літака зараз немає, цей вечірній рейс повністю, до останнього крісла, укомплектований пасажирами», — гранично тактовно, але твердо й безальтернативно відповіла досвідчена стюардеса. Пані неймовірно картинно, з неприхованим театральним драматизмом закотила очі до стелі й зневажливо, ніби відганяючи настирливу, надокучливу муху, відмахнулася від дівчини, нерозбірливо пробурмотівши собі під ніс, що вже якось, зціпивши зуби, переживе це нестерпне сусідство.
Випадкові оточуючі, які стали мимовільними глядачами цієї незручної сцени, буквально стискалися у своїх м’яких кріслах від нестерпно гострого, пекучого чужого сорому за цілком неадекватну поведінку цієї вередливої, розпещеної увагою особи. Молодий чоловік інтелігентного вигляду, що сидів неподалік, ледь чутним шепотом запитав у своєї дружини, що взагалі принципово не так із психікою цієї явно неврівноваженої, озлобленої на весь білий світ жінки. Однак уголос, на весь притихлий салон, ніхто з пасажирів так і не зронив жодного звуку протесту, будучи міцно скутий негласними, подекуди надто суворими правилами сучасного суспільного етикету й підсвідомим страхом публічного гучного скандалу.
Попри стрімко згущені над його головою чорні грозові хмари чужої, цілком немотивованої й сліпої злості, військовий і далі вперто зберігав свій вражаючий, воістину спартанський абсолютний спокій, що межував із байдужістю. Він скрупульозно продовжував списувати дрібним, щільним почерком тонкі сторінки свого пошарпаного блокнота, лише зрідка, ніби звіряючи хід своїх думок, кидаючи довгі, невимовно задумливі погляди в темний за бортом холодний ілюмінатор. Вміст його особистих, надійно прихованих від сторонніх очей записів цілком очевидно мав для цього кремезного чоловіка куди більше, колосальне значення, ніж жалюгідні, нікчемні докори якоїсь випадкової, озлобленої на весь світ тимчасової попутниці.
Трохи згодом, під час стандартного обслуговування пасажирів напоями з металевого візка, невгамовна пані відпустила ще одну, мабуть, найїдкішу й найобразливішу репліку, тепер уже адресовану персонально ні в чому не винній Анні.
«Просто розуму незбагненно, до якої неймовірної міри низько впали стандарти обслуговування вашої колись пристойної авіакомпанії, мій батько нізащо в житті не сів би поруч із подібним низькопробним контингентом», — голосно, з презирливою розтяжкою кожного слова, протягнула вона. Молода стюардеса на коротку мить завмерла з пакетом соку в руках, ніби паралізована, намагаючись усвідомити й перетравити все почуте ницісне хамство, але дуже швидко, зробивши один глибокий вдих, взяла свої бурхливі емоції під контроль…
