Ольга поставила на підлогу дві важкі сумки з продуктами і притулилася спиною до вхідних дверей, переводячи подих. Підйом на п’ятий поверх без ліфта завжди давався нелегко, особливо з такою ношею. Вона скинула туфлі, скривившись від ниючого болю в ступнях, і потягнулася було до сумок, щоб розібрати покупки, але тут із кімнати вийшов Ігор.
Він стояв у дверному отворі, схрестивши руки на грудях, і дивився на неї так, ніби вона щойно скоїла злочин. У руці в нього був телефон, екран світився повідомленням із банківського застосунку.
— Чотири тисячі? — вимовив він рівним, холодним голосом. — Чотири тисячі на якісь ганчірки?
Ольга повільно розпрямилася, відчуваючи, як звична втома після робочого дня починає змішуватися з роздратуванням.
— Ось знову. Знову ці розбірки через кожну витрату. Ігоре, це не ганчірки, — тихо відповіла вона, стягуючи з себе легкий плащ. — Мені потрібна була блузка для роботи. Та, що я носила, зовсім зносилася.
— Для роботи? — Він посміхнувся, і в цій усмішці не було ні краплі тепла. — У твоїй бібліотеці хто на тебе дивиться? Пенсіонери, чи що, які приходять газети почитати? Їм яка різниця, в чому ти ходиш?
Ольга стиснула губи, намагаючись не показати, як боляче їй чути це. Раніше Ігор ніколи не говорив про її роботу з такою зневагою. Раніше він взагалі був іншим: уважним, турботливим. Але це було три місяці тому, до того самого дня, коли його призначили начальником відділу продажів.
— Я все одно повинна виглядати охайно, — промовила вона, нахиляючись до сумок. — Ігоре, давай не будемо зараз про це. Я втомилася, мені потрібно приготувати вечерю.
— Втомилася? — Він зробив крок ближче, і голос його став гучнішим. — А я, по-твоєму, не втомлююся? Я гарую з ранку до ночі, тягну на собі весь відділ, вирішую проблеми, а ти тут витрачаєш мої гроші на якісь блузки.
— Твої гроші? — Ольга випросталася, відчувши, як усередині щось клацнуло. — Ігоре, я теж працюю. Може, отримую менше, але я роблю свій внесок у сімейний бюджет.
— Свій внесок? — Він розсміявся, але сміх цей був злим, образливим. — Твої жалюгідні двадцять п’ять тисяч? Це навіть не покриває комуналку. Я плачу за цю квартиру, я плачу за твою їжу, за твій одяг. Ти живеш на мої гроші, Олю. І непогано б це пам’ятати.
Вона мовчки дивилася на нього, на цю людину, з якою прожила десять років. Куди подівся той Ігор, який приносив їй квіти просто так, дорогою з роботи? Який готував сніданки по неділях і говорив, що її робота в бібліотеці важлива, тому що вона допомагає людям знайти шлях до знань? Коли він перетворився на цього самовдоволеного, холодного незнайомця?
— Я не прошу в тебе звіту за кожну копійку, — сказала Ольга, намагаючись тримати голос рівним. — Чому ти вимагаєш його від мене?
— Тому що це моя квартира! — Ігор підвищив голос, і Ольга здригнулася. — Я її купив. На мої гроші. До того, як ми з тобою одружилися. Ти тут живеш з моєї милості, розумієш?
У кухні капала вода з несправного крана: мірна, наполеглива, кап-кап-кап. Зазвичай цей звук дратував Ольгу, але зараз вона майже не чула його за стукотом власного серця. Руки її тремтіли, і вона зчепила пальці, щоб це не було так помітно.
— Я не розумію, що з тобою відбувається, — прошепотіла вона. — Ти став зовсім іншим після цього підвищення. Ніби тобі в голову вдарило.
— Нічого мені не вдарило, — відрізав Ігор. — Просто я нарешті зрозумів, чого вартий. А ти? Ти так і залишилася на колишньому рівні. Бібліотекарка із зарплатою студентки.
Ольга відчула, як сльози підступають до горла, але змусила себе не розплакатися. Не зараз. Не при ньому. Вона нагнулася до сумок, почала витягувати продукти: пакет молока, хліб, овочі для салату.
— Що це? — Ігор вказав на невеликий згорток у її руках.
— Сир, — відповіла Ольга. — Дорблю. Ти ж любиш.
— Скільки?
— Що скільки?
— Скільки коштує цей сир?
— Шістсот. Ігоре, це твій улюблений сорт, я хотіла зробити тобі приємне.
Він вирвав згорток у неї з рук і жбурнув назад у сумку. Ольга відсахнулася, притиснувши долоню до грудей.
— Шістсот за шматок плісняви? — процідив він крізь зуби. — Ти зовсім здуріла, так? Витрачати гроші направо і наліво, ніби вони на деревах ростуть.
— Я просто хотіла…
Коментування закрито.