Варя взяла комп’ютер у кредит, підключила інтернет у своїй кімнаті і встановила потрібні програми. Звичайно, не без допомоги фахівця. І взялася до роботи.
Вона почала виконувати завдання (на фірмі їх називали «таски») і часом ридала над ними, доробляючи ночами мало не до ранку. Катастрофічно не встигала, досвіду не вистачало, знань, навіть отриманих на дорогих курсах, теж. Доводилося до багато чого доходити самостійно, намагаючись напрацьовувати досвід, щоб виконувати ці кляті таски не так повільно і вкладатися в дедлайн.
Дуже допомагало Варі знання англійської мови. Вона добрим словом згадувала і подумки дякувала старому шкільному вчителю, англійцю Петру Васильовичу. Мало-помалу в неї стало виходити краще.
Роботодавцю подобався її візуальний стиль, тому що Варя не просто креслила фігури і створювала текстури, а й вдало підбирала відтінки, чудово відчуваючи кольорову гаму. Варі доводилося створювати в 3D товари для інтернет-магазинів, моделі для рекламних сайтів, елементи інтер’єру для дизайнерів, архітектурні об’єкти, персонажів комп’ютерних ігор і фантазійну зброю для них.
Термінів Варя вже дотримувалася, навчившись працювати швидко. Тим часом зарплата підросла, і можна було б подумати про пошук квартири і звільнення з фабрики. Але вона вже освоїлася в гуртожитку.
Сусідка з кімнати навпроти, Ніна — молода матуся двох малюків-погодок — була готова допомогти з дитиною, якщо що. Раптом Варі знадобиться відлучитися або затриматися по роботі? На віддаленій роботі вона могла бути присутньою на мітингах по скайпу, а ось на фабрику потрібно було з’являтися особисто, зокрема і на збори.
У декрет Варя надовго не збиралася, планувала тільки лікарняний. Вона знову самовпевнено вирішила, що після народження дитини впорається в тому ж режимі, що і раніше. Малюк народився здоровеньким і міцним, та вже дуже горластим.
Усі його відразу впізнавали за голосом — і персонал, і сусідки по палаті в пологовому будинку.
— Бач, Варварин як кричить! Командує! Начальником буде, коли виросте! Не інакше! — добродушно посміювалися медсестри і нянечки.
На щастя, син кричав басовито тільки доти, доки не отримає те, що вимагає. Після годування він лежав мирно, не турбуючи криками ні свою мамку, ні медсестер, тільки кректав. Після виписки він добре спав ночами і давав Варі виконувати її роботу.
Варя вирішила назвати сина Васильком, як звали її дідуся. Варя працювала на фабриці неповний день, а з другої половини дня, вечорами і іноді по півночі моделювала. Звичайно, робота у неї була нелегка.
З раннього ранку півдня вона строчила як заведена в шумі і гуркоті швейних машин, а решту часу до ночі сиділа біля монітора, відлучаючись лише погодувати і переповити малюка. Сама вона їла прямо біля монітора, навіть не помічаючи смаку їжі. Але вона не скаржилася, просто працювала чітко, як механізм, зціпивши зуби…
Коментування закрито.