У селищі з мальовничою назвою Срібні Роси мешкала Варя разом зі своєю бабусею. Місцева природа нікого не залишала байдужим, вражаючи своєю величчю. Дівчині подобалося прокидатися з першими променями сонця, поки день ще не наповнився метушнею.
Вона бігла до річки, ступаючи по прохолодній сріблястій росі, щоб викупатися, долаючи течію до протилежного берега і назад. Такі водні процедури заряджали її енергією і забезпечували чудовий настрій. Аж до настання похмурих осінніх днів вона продовжувала свої запливи.
Завдяки цьому постать у Варі стала такою виточеною, що хоч зараз ліпи з неї статую для музею. Але потім трапилася біда — бабуся померла. Варя ходила немов у тумані, постійно плакала і ніяк не могла вгамувати своє горе.
Річкові прогулянки вона покинула, немов втратила частинку себе, і щось усередині неї зламалося. У цей же час до їхнього села приїхав Павло, якого відправили сюди як покарання. Батьки заслали сина в глушину, сподіваючись, що він заспокоїться і позбудеться зайвої пихи.
Хлопець почав переходити всі межі: грубіянив батькові з матір’ю, зловживав спиртним і безсовісно прогулював навчання. Він ризикував бути відрахованим з першого курсу, так і не перейшовши на другий, і став абсолютно некерованим. На сімейній раді постановили, що сільська тиша допоможе Павлу втихомиритися і переосмислити свою поведінку.
Спочатку Павло, зрозуміло, протестував і чимало крові попсував своїй бабусі, Ганні Григорівні, виснажуючи їй нерви. То він оголошував голодування, то добами мовчав, то повертався додому пізно вночі з місцевого клубу. Саме там він і зустрів Варю, яка прийшла на кіносеанс — показували фільм «Любов і голуби».
Яскрава зовнішність дівчини відразу привернула його увагу. Струнка і спортивна, вона мала розкішну довгу косу каштанового кольору. Справжня Варвара-краса, немов зійшла зі сторінок старовинних казок.
— Ох, яка видна дівчина! Хто вона така? — поцікавився він у місцевих хлопців, з якими встиг зав’язати приятельські стосунки.
— Це внучка покійної Федорівни. Бабка її восени померла.
— Та хіба я про бабку питаю? Здалася вона мені сто років. У цієї красуні хлопець є? Ну, любов-морков там усяка?
Коментування закрито.