Ці три доби очікування здалися йому справжнім пеклом, але його рішучість нікуди не зникла. Голову розривали сумніви: «А що, як я все це просто нафантазував на тлі стресу, і Соня не від мене? А якщо аналіз виявиться позитивним? Як я взагалі піднесу їй таку новину?»
«Як пояснити маленькій дитині, що її біологічний батько весь цей час прекрасно жив, поки вона терпіла побої в казенних стінах? А що сказати Каті, яка вже спить і бачить Соню своєю донькою? Виходить, я нахабно відберу в неї найдорожче й зраджу її довіру?»
Нарешті настав день ікс, і лікар отримав на руки офіційний висновок. Інтуїція його не підвела: папір свідчив, що ймовірність його батьківства становить 99,9%. Дорослий, солідний хірург стрибав кабінетом від щастя, вкриваючи поцілунками цей заповітний аркуш паперу.
Усе його єство тремтіло від неймовірної ейфорії. У його порожньому житті нарешті з’явився грандіозний сенс і мета. Він більше не самотній. Його найзаповітніша мрія стала реальністю: він справжній батько.
Однак разом із радістю прийшла й колосальна розгубленість. Він зовсім не уявляв, як розрубати цей Гордіїв вузол, з ким почати розмову і які слова підібрати. Ситуація зайшла в глухий кут. Ця дівчина вже практично стала законною матір’ю його рідної доньки.
Такі химерно закручені сюжети зазвичай трапляються лише в дешевих мильних операх. Було кришталево ясно, що Катя прикипіла до дівчинки всією душею. Але як вчинити йому самому? Добровільно викреслити себе з життя новознайденої доньки й грати роль стороннього дядька він теж категорично не збирався.
Після болісної безсонної ночі Євген усе ж ухвалив вольове рішення й поїхав до притулку. Коли він поклав на стіл директорки офіційний висновок ДНК, та буквально заніміла від шоку. «Нічого собі повороти! То що ж ви мені голову морочите стільки часу?»
«Ми вже всі документи на всиновлення цією громадянкою підготували, і що нам тепер із цим робити? Справжній божевільний дім. Зараз розпоряджуся привести вашу доньку, раз така справа. Все-таки рідна кров».
Невдовзі Соня, яка нічого не розуміла, і схвильований хірург залишилися наодинці в порожній ігровій кімнаті. «Маленька моя, те, що ти зараз почуєш, може здатися казкою, але я твій справжній тато. Я й сам перебував у невіданні аж до вчорашнього вечора».
«Уявляєш, яке диво? Ти рада такій новині? Я безмежно щасливий, що мені вдалося тебе відшукати. Тепер я офіційно заберу тебе до себе, і ми заживемо як справжня сім’я». Дівчинка з радісним писком повисла в нього на шиї.
«Я так часто мріяла ночами, щоб у мене з’явився тато, раз уже матусі немає. Тільки є одне але: я ні за що не покину мою маму Катю. Я її дуже люблю, вона доїть корів і поїть мене парним молоком. Без неї я з тобою нікуди не поїду».
У Євгена болісно стиснулося серце. Він лише тепер до кінця усвідомив, наскільки міцним став зв’язок між його донькою й цією жінкою. Зрозумівши, що розлучити їх буде справжнім злочином, він тихо прошепотів їй на вухо.
«Як накажеш, моя маленька принцесо. Твоє бажання для мене закон: Катя залишиться твоєю мамою назавжди, даю слово честі». Малеча міцно-міцно обхопила його рученятами й заливисто заверещала від захвату.
А душу чоловіка затопило неймовірне тепло й спокій. Його серце сповнилося всепоглинаючою любов’ю до цього крихітного чоловічка, якого він тепер захищатиме ціною власного життя. У цю ж мить у його голові визрів ідеальний план: він одружиться з цією простою сільською дівчиною і створить із нею міцну сім’ю.
Уже наступного вечора його позашляховик припаркувався біля воріт Катиного дому. Він вийшов із розкішним оберемком червоних троянд і урочисто вручив їх приголомшеній господині. Катя була в цілковитому шоці, адже її ніколи в житті не балували такими подарунками. Її колишній залицяльник Петько був здатен хіба що надрати ромашок із сусідньої клумби, та й то в п’яному чаді.
Вона ніяково запросила гостя до хати, почала метушливо гріти чайник, виставляти на стіл пряники й банку зі смородиновим варенням. Євген глибоко вдихнув і взявся до найскладнішої розмови у своєму житті. «Катрусю, те, що я збираюся тобі розповісти, шокує тебе, але повір, я й сам дізнався правду буквально днями».
«Присядь і вислухай мене дуже уважно. Я ініціював проведення ДНК-тесту, і результат підтвердив, що Соня — моя рідна кров. Ти взагалі можеш у це повірити? Коли я отримав цей папір, то плакав навзрид. Якщо чесно, я вже давно поховав надію коли-небудь пізнати радість батьківства».
«Ось, поглянь сама на ці документи». Дівчина з округленими очима втупилася в лікаря, а тоді довго й уважно вивчала текст висновку. Раптом вона безсило опустилася на табурет і завила вголос.
«За що мені все це?! Я що, кимось проклята? Варто було мені тільки відкрити своє серце дитині, звикнути до неї… Тепер і їжакові зрозуміло, що опіку перепишуть на вас».
«Я просто не витримаю цієї розлуки. Життя без Сонечки втратило для мене будь-який сенс. І навіщо тільки доля звела нас разом на мою голову? Краще б ви взагалі ніколи не бачили цього проклятого годинника!»
«У мене хоча б жевріла надія, що бюрократи змилуються й віддадуть мені дівчинку, а тепер усе скінчено. Ідіть, прошу вас, негайно! Мені нестерпно боляче!» Євген блискавично схопився зі стільця, ривком підняв дівчину, що билася в істериці, і, зазирнувши просто в її заплакані очі, твердо промовив.
«Ти навіть не дослухала мене до кінця, дурненька, а вже виставляєш за двері. Моя мета — не зруйнувати вашу ідилію, а зберегти її. Я чудово бачу вашу неймовірну прив’язаність, але й від рідної дитини я відмовитися не маю права, постарайся мене зрозуміти»…
