Ольга заплющила очі, відчула, як усередині щось ламається.
— Добре. Не віриш? Не треба. Живи у матері далі.
Поклала слухавку. Кирило передзвонив — вона скинула. Написав повідомлення: «Олю, давай поговоримо нормально». Вона не відповіла. Вимкнула звук, поклала телефон екраном вниз.
Вночі Ольга спала погано. Прокидалася від кожного шурхоту, вслухалася. Снилися кошмари: свекруха забирає дитину, забирає. Ольга біжить слідом, кричить, але голос не звучить. Вранці встала розбита, з головним болем. Ледве доїхала до роботи. Весь день просиділа як у тумані, механічно виконуючи завдання. Марина кілька разів питала, чи все гаразд. Ольга кивала, не дивлячись.
Увечері, коли поверталася додому, побачила біля під’їзду Людмилу Федорівну. Свекруха стояла, спершись на машину, курила. Побачила Ольгу, викинула сигарету, пішла назустріч.
— Треба поговорити.
— Нема про що нам говорити.
— Ще й як є. Я тут подумала, може, ти права. Може, я справді занадто лізу у ваше життя. Давай почнемо з чистого аркуша.
Ольга зупинилася, подивилася на свекруху підозріло. Та посміхалася, але посмішка не доходила до очей.
— Що ви хочете насправді?
— Просто поговорити. Без сварок, без претензій. Піднімемося до тебе, вип’ємо чаю.
— Ні.
— Олю, я прошу, давай хоч спробуємо налагодити стосунки. Заради Кирила, заради онука.
Ольга вагалася. З одного боку, не хотілося пускати свекруху в дім. З іншого — може, справді варто спробувати поговорити, раз вже справа дійшла до такого?
— Добре, п’ятнадцять хвилин, не більше.
Вони піднялися до квартири. Ольга ввімкнула світло, пройшла на кухню. Поставила чайник, дістала чашки. Людмила Федорівна сіла за стіл, озирнулася.
— Чистенько у вас, я завжди казала. Хороша господиня з тебе.
Ольга не відповіла, розлила чай, сіла навпроти.
— Говоріть.
— Добре, я розумію, що була неправа. Не треба було лізти у ваші справи, ритися в речах. Пробач.
— Добре.
— Але ти тільки повинна зрозуміти: я переживаю за сина, за вас. Хочу, щоб у вас все було добре. Щоб грошей вистачало. Щоб дитина ні в чому не мала потреби.
— Ми впораємося.
— Звичайно, впораєтеся. Але допомога зайвою не буде. Ось я тут подумала… У мене є знайома. Вона в декреті сидить, продає дитячі речі. Майже нові, недорого. Можу тебе з нею звести.
— Дякую, я сама розберуся.
— Ну добре, добре. Просто хотіла допомогти. — Людмила Федорівна відпила чай, поставила чашку. — А де ти гроші ховаєш? У банку? Чи вдома?
Ольга насторожилася.
— Навіщо вам знати?
— Та так, цікаво. Просто хочу зрозуміти, наскільки ви готові до народження дитини.
— Ми готові.
— Ну і добре.
Свекруха встала, пройшлася по кухні. Зазирнула в коридор, потім повернулася.
— Слухай, а де у вас тут туалет? Щось мені припекло.
— В кінці коридору, ліворуч.
Людмила Федорівна пішла. Ольга залишилася на кухні, допиваючи чай. Прислухалася. Грюкнули двері туалету. Потім тиша. Занадто довга тиша. Ольга встала, вийшла в коридор. Двері туалету були прочинені. Світла не було. Свекрухи там не було. Серце впало. Ольга швидко пройшла до спальні — там нікого. У вітальні — теж. Повернулася в коридор. Дверцята антресолі були прочинені. На табуреті хтось вовтузився.
— Людмило Федорівно! — крикнула Ольга. — Злазьте звідти негайно!
Свекруха висунулася з-за відкритих дверцят антресолі. В руках коробка з-під чобіт.
— А, ось вони де! Гроші! Я так і думала.
Ольга підбігла, спробувала вихопити коробку. Людмила Федорівна відскочила, відкрила кришку. Побачила купюри, сорочечки, УЗД-знімок.
— Так я і знала! Ховаєш від сім’ї, від рідного чоловіка! Ганьба!
— Віддайте негайно!
— Не віддам. Я Кирилу покажу, що ти робиш. Він повинен знати.
Людмила Федорівна схопила коробку, кинулася до виходу. Ольга кинулася слідом, схопила за плащ. Свекруха вирвалася, розчинила двері, вибігла на сходи.
— Стійте! Поверніть!
Але Людмила Федорівна вже бігла вниз сходами, стискаючи коробку. Ольга кинулася за нею, але на третьому поверсі спіткнулася, ледь не впала. Схопилася за перила, зупинилася. Внизу грюкнули двері під’їзду.
Ольга повільно піднялася назад до квартири, зачинила двері, притулилася до стіни, сповзла на підлогу. Дихала важко, серце калатало. Гроші, сорочечки, знімок — все вкрала, все! Вона сиділа на підлозі в передпокої, обхопивши коліна, і не могла поворухнутися. Всередині була порожнеча, холодна і липка. Свекруха вкрала гроші. Вкрала у власного онука.
Телефон задзвонив. Кирило. Ольга взяла слухавку тремтячими руками.
— Алло?
Коментування закрито.