Кирило стиснув кулаки, розвернувся, вийшов з квартири, грюкнув дверима. Ольга залишилася в коридорі, відчуваючи, як усередині все стискається. Але вона зробила правильно. Вона захистила свій дім, свою сім’ю, свою дитину.
Через годину Кирило повернувся. Пройшов до кімнати, ліг на диван, відвернувся до стіни. Ольга не пішла за ним. Сіла на кухні, заварила чай. Пила повільно, дивлячись у вікно. Телефон задзвонив. Людмила Федорівна. Ольга скинула виклик. Зателефонувала знову. Скинула. Потім прийшло повідомлення: «Олю, навіщо ти замок поміняла? Я ж не ворог вам. Я допомогти хотіла». Ольга видалила повідомлення, не відповівши. Заблокувала номер. Потім розблокувала — все-таки свекруха. Зовсім ігнорувати не можна. Але відповідати не стала.
Вночі Кирило так і не підійшов до неї. Спав на дивані. Ольга лежала в порожньому ліжку, гладила живіт і шепотіла:
«Все буде добре. Я захищу тебе. Обіцяю».
Наступного дня на роботі начальниця викликала Ольгу до себе.
— Слухай, у нас тут премії до 8 Березня будуть. Тобі належить 15 тисяч. Хочеш на картку чи готівкою?
— Готівкою, будь ласка.
— Добре. Через пару днів отримаєш.
Ольга вийшла з кабінету з полегшенням. 15 тисяч. Чудова надбавка до заначки. Отже, в коробці вже буде 65 тисяч. Ще трохи, і вистачить на все необхідне.
Увечері вдома Кирило нарешті заговорив з нею.
— Мати образилася. Каже, ти її як чужу тепер сприймаєш.
— Я не сприймаю її як чужу. Я просто хочу, щоб вона поважала наші кордони.
— Які кордони? Вона ж мати.
— І що, це дає їй право ритися в наших речах?
— Вона не рилася.
— Рилася, Кириле. І ти це знаєш. Просто не хочеш визнавати.
Він замовк. Відвернувся. Ольга зрозуміла — марно. Він ніколи не стане на її бік. Тому що для нього мати — святе, непогрішима. А дружина — так, другий план.
Ольга пройшла до спальні, закрила двері. Сіла на ліжко, дістала телефон. Відкрила фотографію УЗД-знімка, яку зробила в клініці. Дивилася на маленьку плямочку і думала: скоро. Скоро все зміниться. Скоро Кирило дізнається. І тоді, можливо, він зрозуміє, чому вона так себе вела. Чому ховала гроші. Чому не довіряла матері. Або не зрозуміє. Тоді доведеться вирішувати, що робити далі. Але це буде потім. А поки треба збирати. Ховати. Захищати. Тому що дитина важливіша за все. Важливіша за свекруху. Важливіша за сварки. Важливіша навіть за чоловіка.
Ольга лягла, поклала руку на живіт. Всередині щось тепле розливалося. Не фізично — скоріше на рівні відчуттів. Зв’язок. Вона і її малюк. Проти всього світу, якщо знадобиться.
Завтра вона забере премію. Сховає в коробку. Продовжить збирати. І одного разу, коли прийде час, вона покаже Кирилу цю коробку. Покаже гроші, сорочечки, знімок. І він побачить, що вона робила все це не з жадібності, не з недовіри, а з любові до їхнього майбутнього, до їхньої дитини.
Поки — тиша. Очікування. Людмила Федорівна не дзвонила три дні. Це була тиша перед бурею. Ольга відчувала нутром: свекруха не з тих, хто просто відступає і мириться. Вона зачаїлася. Обмірковувала наступний хід.
У понеділок вранці, коли Ольга збиралася на роботу, у двері подзвонили. Вона глянула у вічко — Людмила Федорівна. В руках сумка, на обличчі привітна посмішка, але очі жорсткі, оцінюючі. Ольга відчинила двері, залишивши ланцюжок.
— Доброго ранку, щось трапилося?
— Олю, мила, я просто повз проходила, вирішила заглянути. Можна увійти? Пиріжків напекла, ще гарячі.
— Я на роботу збираюся, спізнююся.
— Ну хоч на хвилиночку, я так давно тебе не бачила.
Ольга вагалася. Не пустити — буде скандал. Пустити — почнеться допит. Вона зняла ланцюжок, відступила.
Людмила Федорівна увійшла, скинула черевики, пройшла на кухню, як до себе додому. Поставила сумку на стіл, дістала контейнер з пиріжками.
— Ось, з капустою. Ти любиш, я пам’ятаю. Сідай, чайку поп’ємо.
— Людмило Федорівно, я справді поспішаю.
— П’ять хвилин? Невже п’ять хвилин для свекрухи шкода?
Ольга стиснула зуби, сіла. Свекруха поставила чайник, дістала чашки. Рухалася по кухні впевнено, ніби це її територія. Ольга дивилася і відчувала, як усередині зростає роздратування.
— Слухай, — Людмила Федорівна сіла навпроти, присунула контейнер з пиріжками. — Я хотіла поговорити. По душах, без Кирила.
— Про що?
— Про нас, про наші стосунки. Мені здається, щось пішло не так. Ти віддалилася, замкнулася, замок поміняла, ключі не дала, ніби я ворог якийсь.
— Я не вважаю вас ворогом.
— Тоді чому так? Я ж мати Кирила, я бажаю вам добра.
Ольга підняла очі, подивилася прямо в обличчя свекрусі.
— Якщо бажаєте добра, то навіщо заходили до квартири і рилися в наших речах?
Людмила Федорівна кліпнула, на секунду розгубилася. Потім розсміялася, але сміх вийшов дерев’яний, фальшивий.
— Що? Я не рилася. Я заходила полити квіти, Кирило просив. Може, випадково щось зачепила?
— У нас немає квітів.
Пауза. Свекруха відпила чай, поставила чашку. Обличчя стало жорсткішим.
— Гаразд, не хочеш говорити чесно? Не треба. Але я все одно знаю: ти щось приховуєш. Гроші зняла, на картці майже нічого не залишилося. Кирило переживає.
— Кирило переживає чи ви?
— Я за сина переживаю. Він мені вчора дзвонив, каже, ви з тобою посварилися. Він метається, не знає, що робити. А все чому? Тому що ти секрети завела.
Ольга встала, взяла сумку.
— Мені час на роботу. Дякую за пиріжки.
— Олю, постій, я ще не закінчила.
— А я закінчила.
Ольга вийшла з кухні, одягла куртку. Людмила Федорівна вийшла слідом, обличчя перекошене від злості.
— Ти пошкодуєш! Я Кирилу все розповім. Розкажу, що ти мене виганяєш, хамиш, гроші ховаєш. Він на мій бік стане, ось побачиш!
Ольга відкрила двері, обернулася.
— Розповідайте, мені все одно.
Грюкнула дверима, спустилася сходами. Руки тремтіли, серце калатало. Сіла в машину, поклала голову на кермо. Дихала глибоко, заспокоювалася. Треба триматися. Ще трохи, зовсім трохи.
На роботі день тягнувся болісно. Ольга перевіряла рахунки, зводила баланс, відповідала на дзвінки, але думки були далеко. Вона знала: ввечері буде скандал. Людмила Федорівна вже «накапала» Кирилу, налаштувала проти дружини. Він прийде злий, вимагатиме пояснень.
В обід Ольгу знову нудило. Вона випила води, з’їла сухарик. Токсикоз посилювався, тепер нудило не тільки вранці, а й удень.
Колега Марина помітила:
— Олю, ти бліда якась, може, додому підеш?
Коментування закрито.