У моєму дзвінкому голосі звучав непідробний, лячний ентузіазм божевільної людини, готової без упину гуляти цим моторошним морозом аж до світанку. Я з широкою, невидимою під шарфом усмішкою нагадала Валерієві про його палке, неодноразово озвучене бажання глибоко пізнати мою тонку душевну організацію. Саме зараз, на мою скромну думку, настав найідеальніший, бездоганний момент для тих самих піднесених, філософських бесід, про які він так мріяв у листуванні.
Зовсім не даючи йому отямитися й вигадати нову відмовку, я бадьоро запропонувала з головою зануритися в захопливе обговорення шедеврів класичної літератури. Я з непідробним інтересом поцікавилася, чи плекає він теплі, трепетні почуття до творчості легендарного американського письменника Джека Лондона. Ця конкретна літературна тема видалася мені неймовірно доречною й символічною в контексті нашої поточної, промерзлої наскрізь і вкритої інеєм реальності.
Продовжуючи розвивати свою підступну думку, я з явним упоєнням почала в деталях переказувати похмурий сюжет одного з найвідоміших творів цього автора. Я живописно нагадала йому про приголомшливе, морозне до кісток оповідання під назвою «Розпалити вогонь», де дивовижно точно описано нерівне протистояння людини й суворої природи. З абсолютно невинним, нічого не підозрюючим виглядом я уточнила, що головний герой там трагічно замерз на смерть виключно через те, що фатально недооцінив силу сильного морозу.
Глибокий, лячний сенс моєї тонкої літературної алюзії дійшов до замерзаючого, тремтячого супутника практично миттєво, мов удар електричного струму. Той важкий, затравлений погляд, який він спідлоба кинув на мене з-під насуплених брів, був безмежно далекий від будь-яких високих духовних пошуків. У його розширених зіницях читалися лише глуха, первісна паніка й відчайдушне, тваринне бажання негайно, будь-якою ціною опинитися в безпечному теплі.
Різні чоловічі аксесуари, які він так ретельно добирав перед дзеркалом для створення образу витонченого інтелектуала, тепер здавалися зовсім недоладними й жалюгідними. Остаточно не витримавши мого психологічного пресингу й температурного пекла, він грубо, без жодних світських церемоній перебив мій захопливий літературний монолог. Він нервово, ковтаючи слова, забурмотів про те, що йому необхідно терміново, цієї ж миті перервати нашу зустріч і бігти у невідкладних справах.
Із величезними труднощами ворушачи своїм занімілим, неслухняним язиком, він спробував сформулювати бодай якесь правдоподібне, логічне виправдання своїй поспішній, боягузливій втечі. Він почав збивчиво, плутаючись у свідченнях, розповідати про те, що в нього раптом, ніби з нізвідки, намалювалися якісь неймовірно термінові справи. Нібито просто зараз, посеред темного, промерзлого парку, обставини непереборної сили жорстоко змушують його покинути мене й вирушити розв’язувати світові проблеми.
Я з удаваним, театральним подивом високо підняла брови, хоча під товстою хутряною шапкою цього витонченого жесту все одно ніхто не побачив. Я гранично м’яко, але дуже наполегливо поцікавилася, про які саме міфічні справи може йтися, адже ми заздалегідь планували провести разом увесь вечір. Моє логічне, незручне запитання важким каменем повисло в колючому морозному повітрі, вимагаючи негайної, аргументованої й хоч трохи правдоподібної відповіді.
Остаточно загнаний у кут власною невмілою брехнею, Валерій не знайшов нічого кращого, ніж послатися на раптово виниклі, пекучі трудові обов’язки. Він на одному подиху випалив, що справи безпосередньо стосуються його основної, неймовірно важливої роботи й не терплять ані найменшого, навіть хвилинного відкладення. За його безглуздою, на ходу вигаданою легендою, він стояв на морозі й раптом дивовижним чином згадав, що забув надіслати начальству життєво важливий звіт…
