Намагаючись бодай якось зберегти обличчя в цій незручній ситуації, він із розумним виглядом видав банальну істину про те, що людина, яка справді чогось хоче, завжди знайде потрібні можливості. На його авторитетну експертну думку, для абсолютно комфортного перебування надворі за мінус двадцяти градусів треба було просто грамотно й вдумливо підійти до вибору одягу. Він безапеляційно заявив, що слід було вдягатися значно тепліше, цілковито ігноруючи той комічний факт, що сам він грубо знехтував цим найважливішим правилом.
У відповідь на цю очевидну, неприховану нахабність я лише театрально, з перебільшеним розмахом розвела руками у своїх товстих, непродувних зимових рукавицях. Я наочно, ніби на вітрині магазину, продемонструвала йому свій неосяжний, кулястий силует, який просто ідеально відповідав усім його ж озвученим рекомендаціям. Мій специфічний зовнішній вигляд правив за найкращий, незаперечний доказ того, що я якраз подбала про свій комфорт і виживання.
Потім я плавно перевела свій лукавий, насмішкуватий погляд на його тремтячу, відверто жалюгідну постать, убрану в легкий, зовсім не за сезоном демісезонний одяг. Я гранично дбайливо, з материнськими нотками в голосі зауважила, що сам він, судячи з усього, не дуже-то й дотримувався власних мудрих, практичних порад. Із легкою, ледь вловимою знущальною ноткою в голосі я невинно поцікавилася, чи точно йому зараз не холодно стояти на цьому пронизливому, крижаному вітрі.
Уражена чоловіча гордість категорично не дозволила йому визнати свою очевидну, ганебну поразку в цій нерівній кліматичній сутичці з силами природи. Він агресивно, мов загнаний у кут звір, огризнувся, кинувши коротку, різку фразу про те, що почувається абсолютно нормально й комфортно. Однак його тіло, яке зрадило його, транслювало в простір зовсім іншу інформацію: чоловіка трусило так сильно, що вібрація передавалася навіть на відстані.
Це дрібне, безупинне тремтіння, що стрясало кожен сантиметр його замерзаючої істоти, було чудово помітне навіть у густому, непроглядному вечірньому присмерку парку. Від початку нашого незабутнього, романтичного променаду минуло від сили хвилин десять, не більше, але для нього вони, ймовірно, здалися вічністю. Повільним, розміреним кроком ми нарешті вибралися з темної, лячної алеї на простору, добре освітлену ліхтарями центральну площу паркової зони.
Саме там, у самому центрі засніженого, безлюдного простору, самотньо стояв невеликий комерційний кіоск, що спеціалізувався на продажу гарячих, зігрівально-ароматних напоїв. На наше обопільне, величезне жалкування, або, можливо, на моє таємне щастя, віконниці цього рятівного, теплого оазису були наглухо зачинені на навісний замок. Продавці кави виявилися людьми неймовірно розсудливими й покинули свої неопалювані робочі місця задовго до настання цього вечірнього погодного апокаліпсису.
Валерій різко зупинився як укопаний і втупив у закриті металеві ролети неймовірно тужливий, пронизливий погляд людини, яка втратила останню надію. У цих почервонілих, сльозавих очах виразно читався біль утрачених ілюзій, гідний найдраматичнішого античного героя на величезній театральній сцені. Здавалося, саме в цей переломний момент він був готовий добровільно віддати всі свої накопичені заощадження за один-єдиний ковток того самого напою меркантильних жінок.
Остаточно усвідомивши, що чудесного, рятівного визволення у вигляді випадкового стаканчика окропу не передбачається, його крихкий моральний дух остаточно й безповоротно впав. Повільно повернувшись до мене всім корпусом, він тремтячим, зриваючим голосом несміливо запропонував повернути назад, у бік рятівного виходу з парку. Як украй непереконливе, жалюгідне виправдання своєї ганебної капітуляції він послався на те, що північний вітер нібито раптово й непередбачувано посилився.
Я зовсім не збиралася так легко й просто відпускати свою жертву й миттєво ввімкнула режим максимального, гіпертрофованого піднесення. Театрально, з награним захватом сплеснувши руками, я голосно й радісно вигукнула, висловлюючи свою щиру, категоричну незгоду з його занепадницькими, поразницькими настроями. Я бадьоро нагадала йому, що наша чудова, така, що зближує душі, прогулянка по суті щойно-щойно почалася, і найцікавіше чекає на нас попереду…
