Місцеві синоптики по всіх доступних інформаційних каналах тривожно оголосили так званий помаранчевий рівень погодної небезпеки, закликаючи всіх громадян до максимальної пильності й обережності. Державна служба порятунку безперервно, з інтервалом у кілька годин, розсилала на мобільні телефони тривожні текстові повідомлення з наполегливою рекомендацією взагалі не виходити з дому без крайньої потреби. Саме в розпал цього розгулу погодного апокаліпсису мій віртуальний залицяльник Валерій надсилає мені повідомлення з несподіваною пропозицією влаштувати нашу першу зустріч на території відкритого парку.
Він романтично, з претензією на високу поезію описував, як ми будемо неквапно гуляти засніженими алеями, жадібно вдихати морозне повітря й насолоджуватися унікальним товариством одне одного. На його глибоке переконання, саме такий суворий, спартанський формат дав би нам змогу миттєво пізнати справжні сутності одне одного, скинувши всю зайву, наносну соціальну мішуру й міську фальш. Прочитавши це божевільне повідомлення, я відчула справжній шок від такої лячної відірваності від об’єктивної реальності, але все ж постаралася надрукувати максимально дружню й логічну відповідь.
Я резонно, спираючись на базові закони фізики й біології, зауважила Валерію, що за поточної температури в мінус двадцять ми ризикуємо перетворитися на дві нерухомі крижані скульптури за десять хвилин. Замість цього сумнівного екстремального випробування на виживання я запропонувала цілком логічну, затишну альтернативу: сховатися в найближчій теплій кав’ярні й випити по великій чашці гарячої, зігрівальної кави. Відповідний текст від цього непримиренного борця за духовність прилетів на мій екран практично миттєво, ніби він заздалегідь, довгими зимовими вечорами, заготовив цю гнівну, викривальну тираду.
Чоловік гордо й категорично заявив, що принципово, з ідейних міркувань не відвідує подібних злачних закладів, оскільки там бувають виключно корисливі утриманки, які очікують безплатної годівлі. Він із пафосом підкреслив, що перебуває в активному пошуку вірної, відданої супутниці життя, яка готова без зайвих роздумів ступити за ним і в палаючий вогонь, і в крижану воду, і в мороз. На завершення своєї палкої, звинувачувальної промови Валерій висунув жорсткий, безкомпромісний ультиматум, що прямо стосувався фінансових аспектів нашої потенційної, зароджуваної взаємодії.
Він відкритим текстом заявив, що якщо для мене настільки критично й принципово важливо змусити його витратити дві жалюгідні сотні на напій, то нам, безперечно, не по дорозі в цьому житті. Будь-яка нормальна, розсудлива людина на моєму місці негайно заблокувала б цього скупого філософа, але всередині мене раптом прокинувся нездоровий, пекучий дослідницький інтерес. Неймовірна, суто жіноча цікавість цієї миті беззастережно взяла гору над базовим інстинктом самозбереження, почуттям власної гідності й здоровим, холодним глуздом.
Мені до нестями, до тремтіння в руках захотілося поглянути наживо на цього унікального борця за кришталеву чистоту стосунків, для якого чашка звичайного американо є ознакою фінансового рабства. Зібравши всю свою волю в кулак, я рішуче надрукувала коротку, лаконічну відповідь, офіційно приймаючи його божевільні, екстремальні умови цієї безглуздої гри на виживання. Я написала, що згодна на прогулянку в промерзлому, порожньому парку, і впевнено призначила нашу доленосну зустріч рівно о дев’ятнадцятій нуль-нуль біля головного кованого входу.
Процес ретельної підготовки до цього екстравагантного, шаленого рандеву вимагав від мене колосальних фізичних зусиль і забрав далеко не одну жалюгідну хвилину дорогоцінного часу. Моє глибоке розуміння жіночої психології й загострений інстинкт виживання ясно підказували, що намагатися виглядати витончено й красиво сьогодні — означає смертельно ризикувати власним здоров’ям. Із найдальших, темних надр моєї місткої шафи було безжально, на світ Божий, витягнуто повний арсенал зимового спорядження, призначеного для підкорення суворих полярних широт.
Першим, базовим шаром на моє тремтяче тіло лягла якісна, щільна високотехнологічна термобілизна, покликана надійно утримувати дорогоцінне тепло в умовах екстремального, кусючого холоду. Потім настала черга неймовірно теплої, об’ємної флісової кофти з високим, щільним коміром, який мав надійно захищати мою беззахисну шию від пронизливих, лютих поривів шквального вітру. Фінальним, монументальним акордом цього багатошарового захисного ансамблю став масивний, абсолютно непродувний гірськолижний костюм, у якому професійні спортсмени зазвичай підкорюють засніжені альпійські вершини.
Особливу, трепетну увагу я приділила захисту своїх нижніх кінцівок, обравши найнадійніші, важкі зимові черевики на неймовірно товстій, ребристій тракторній підошві, що не ковзає на льоду. Усередину цього потужного, всюдихідного взуття були додатково, з особливою ретельністю сховані товсті, колючі вовняні шкарпетки, зв’язані дбайливими руками моєї бабусі багато років тому. На голову урочисто водрузилася об’ємна, пухнаста хутряна шапка-вушанка, яка надійно закривала мої вуха, лоб і добру половину обличчя від безжального, кусючого вечірнього морозу.
Підійшовши до великого, яскраво освітленого дзеркала в передпокої, я гранично критично й з часткою іронії оцінила отриманий образ для першого, романтичного побачення із загадковим незнайомцем. Звідти на мене дивився не витончений силует елегантної містянки, а сувора, безформна людина, повністю й беззастережно екіпірована для тривалої зимівлі на дрейфуючій крижині. Однак у цьому безрозмірному, комічному, але неймовірно теплому коконі я почувалася абсолютно спокійною й невразливою перед будь-якими майбутніми примхами розбурханої природи…
