«Зізнаюся чесно, ми щільно стежили за фінансовою активністю громадянина Казанцева останні двадцять шість місяців», — тихо, але чітко промовила вона. «У нас були найсерйозніші оперативні підозри, але закордонні зашифровані рахунки залишалися для нас абсолютно недоступними, доки ви не принесли нам цей ключ від головного сейфа». У цю мить старший прокурор САП на ім’я Ігор підсунув до мене через стіл офіційний документ із державним гербом. «Це стандартна процесуальна угода про імунітет: ви виступаєте головним свідком обвинувачення, а ми юридично гарантуємо вам повний захист від будь-якого кримінального переслідування», — пояснив він умови угоди. «Плюс до цього, вам належить законна грошова винагорода викривача корупції — рівно десять відсотків від усіх стягнених судом штрафів і активів».
Я взяв запропоновану гелеву ручку й поставив свій розмашистий підпис на всіх примірниках договору, зовсім не роздумуючи над наслідками. Моя рука ковзала по щільному казенному паперу напрочуд легко й вільно, ніби я просто розписувався за отримання звичайної поштової посилки. Софія Ткачук задоволено забрала підписані папери, сховала їх у сейф і довірливо нахилилася до мене через стіл, що нас розділяв. «Дмитре, тепер для успішного завершення операції нам життєво необхідна ваша особиста, безпосередня допомога на місці злочину», — серйозно попросила детективка. «Ви маєте зібрати волю в кулак і обов’язково повернутися завтра вранці на своє робоче місце в компанію», — озвучила вона свій план.
«Казанцев неодмінно спробує вас незаконно звільнити, ми в цьому абсолютно впевнені, виходячи з його психологічного профілю». «Коли він зробить це з помсти за потенційне розкриття інформації, ми зможемо офіційно додати йому ще одну тяжку статтю — перешкоджання здійсненню правосуддя», — закінчила Софія. «Тобто ви просто зараз просите мене свідомо спровокувати моє власне, скандальне звільнення?» — з легким недовір’ям уточнив я деталі цього ризикованого плану. «Ми лише хочемо, щоб ви надали йому чудову можливість зробити свою останню й найфатальнішу помилку», — з холодною усмішкою відповіла детективка.
Я задумливо опустив руку у внутрішню кишеню піджака й намацав там згорнуту жовтувату купюру з грубим маркерним написом. Цей образливий напис «Оренда» більше не пік мою душу образою, тепер він дивовижним чином перетворився на мій найголовніший, неспростовний доказ його вини. «О котрій саме мені слід з’явитися завтра в центральному офісі?» — діловито поцікавився я в представників закону. «Рівно о дев’ятій ранку, приходьте на роботу так, ніби нічого не сталося, за вашим звичним графіком», — пролунала синхронна відповідь детективки й прокурора.
Наступного ранку електронний турнікет на парадному вході до офісної будівлі очікувано блимнув тривожним червоним світлом. Моя персональна магнітна картка доступу не спрацювала, видавши короткий, пронизливий звук системної відмови. Огрядний охоронець за стійкою реєстрації винувато відвів очі вбік, усім своїм виглядом показуючи, що він тут зовсім ні до чого. Такий розвиток подій був цілком очікуваним, і я спокійно залишився стояти в холі, чекаючи на подальші дії служби безпеки. Рівно за п’ять томливих хвилин двоє мовчазних сек’юріті супроводили мене просто до розкішного кабінету нашої HR-директорки на п’ятнадцятому поверсі.
Людмила Шарова, сувора жінка в діловому костюмі, вже сиділа за своїм величезним столом, напружено склавши руки в замок перед собою. По ліву руку від неї, як вірний ланцюговий пес, перебував головний корпоративний юрист компанії з пухкою червоною папкою підготовлених документів. «Морозов, керівництво компанії офіційно звинувачує вас у грубому, несанкціонованому доступі до суворо конфіденційних фінансових даних», — сухим, канцелярським тоном почала вона екзекуцію. Я й далі зберігав абсолютне, непроникне мовчання, зручно вмостившись у кріслі для відвідувачів і дивлячись їй просто в очі. Людмила нервово ковтнула, опустила погляд у розкладені перед нею папери й продовжила зачитувати заздалегідь написаний текст.
«Внутрішня система кібербезпеки зафіксувала факт незаконного копіювання закритих файлів із персонального пристрою нашого генерального директора». «Ці ваші свідомі дії є найгрубішим порушенням як нашої суворої корпоративної політики, так і чинного законодавства країни», — додала вона з фальшивим металом у голосі. У цю мить лощений юрист мовчки підсунув до мене по полірованій стільниці офіційне повідомлення про одностороннє розірвання трудового договору. У графі причини звільнення великим, жирним шрифтом красувалося вбивче для будь-якої кар’єри формулювання: «Крадіжка інтелектуальної власності та комерційної таємниці підприємства»…
