Я чудово усвідомлював, що мій сьогоднішній день звичайним точно не буде, і шляху назад уже не існує. Я рішуче захлопнув кришку ноутбука, сховав його в шкіряний портфель і швидким кроком попрямував до найближчої станції метро. Найважливіша стратегічна зустріч із Максимом Волковим була жорстко призначена на сьому ранку в його офісі в центрі міста. Настав ідеальний час запускати в дію той самий безжальний механізм правосуддя, який уже неможливо буде зупинити жодними хабарями.
Солідний кабінет Максима на вулиці Богдана Хмельницького заспокійливо пах дорогим шкіряним оздобленням диванів і старими сторінками юридичних фоліантів. Рівно о сьомій ранку за величезним панорамним вікном зимовий Київ лише починав прокидатися під навислим сірим грудневим небом. Максим скрупульозно вивчав розшифровані документи з моєї флешки на своєму моніторі вже цілих сорок довгих хвилин. Його вольове обличчя залишалося професійно непроникним, але пальці правої руки відбивали по полірованому столу дедалі швидший, нервовий ритм.
«Дімо, ти маєш розуміти, що несанкціоноване використання закритих корпоративних даних — це дуже небезпечна сіра зона в юриспруденції», — нарешті порушив він тишу. «Якщо ми подамо цей матеріал неправильно, прокурори з радістю посадять тебе самого за банальне промислове шпигунство», — попередив адвокат. «А якщо ми зробимо все правильно?» — з надією в голосі перепитав я свого товариша. «Тоді ти отримаєш офіційний статус державного викривача, який розкриває масштабний злочин, і станеш національним героєм, а не злодієм», — натхненно продовжив юрист.
Він утомлено зняв свої дорогі окуляри в тонкій оправі й із силою потер пальцями стомлене перенісся. «Мені потрібно негайно зателефонувати одному старому знайомому прокурору просто в керівництво САП», — рішуче заявив Максим, потягнувшись до телефона. «Ці хлопці безуспішно полюють на Казанцева вже майже два роки, але їм катастрофічно бракує прямих доказів зв’язку офшорів особисто з його фігурою», — пояснив він суть справи. «Ти ж сьогодні приніс їм на блюдечку той самий відсутній криптографічний ключ, який зв’яже всі нитки воєдино». Саме в цю напружену мить масивні дубові двері кабінету з гуркотом розчахнулися навстіж, ударившись об стіну.
Усередину приміщення фурією влетіла моя дружина Олена, розчервоніла від люті й важко дихаючи після швидкої ходи. Гострі металеві набійки її італійських підборів голосно й агресивно цокали по дорогому наборному паркету, нагадуючи кулеметну чергу. «Ти остаточно зіпсував мені весь учорашній вечір, Роман зараз просто в шаленстві й повністю скасував твоє майбутнє підвищення!» — істерично закричала вона з порога. Я абсолютно спокійним, вивчальним поглядом дивився на цю чужу жінку, з якою ділив життя цілих сім років.
У її розширених зіницях зараз палав не пекучий сором за свою зраду, а лише гірка образа за те, що я посмів порушити їхні брудні правила гри. «Олено, дозволь тобі нагадати маленьку деталь: ти вчора вступила в зв’язок із моїм безпосереднім босом на очах у всього керівного складу», — крижаним тоном промовив я. «Та зрозумій же ти нарешті, це просто великий бізнес, Дімо, саме так і працює сучасний корпоративний світ, а ти виявився надто наївним для нього!» — нахабно відрізала вона. Максим делікатно, але голосно кашлянув, привертаючи до себе увагу розбурханої жінки, і підвівся з-за столу.
«Шановна Олено, дозвольте мені, як професійному юристу, популярно пояснити вам вашу поточну, вельми плачевну ситуацію», — офіційно почав адвокат. «Згідно з чинним законодавством України, доведена подружня зрада може істотно вплинути на процес поділу спільно нажитого майна під час майбутнього розлучення», — констатував він сухі факти. «З огляду ж на масштабне кримінальне розслідування проти громадянина Казанцева, ваш близький зв’язок із ним неминуче стане надбанням широкого загалу», — додав Максим, насолоджуючись моментом. «Я гарантую, що кожне жовте видання в столиці з величезним задоволенням надрукує вашу красиву фотографію на першій шпальті». За цих слів адвоката Олену наче вдарило струмом, вона помітно зблідла й розгублено перепитала: «Яке ще кримінальне розслідування ви маєте на увазі?»
«Масштабне державне розслідування, ініційоване детективами НАБУ й прокурорами САП», — з мстивим задоволенням відповів Максим. Вона різко повернулася до мене, і вперше за цей безкінечний божевільний ранок у її красивих очах промайнув непідробний, тваринний страх. «Ти ніколи не наважишся піти на такий відчайдушний крок і здати нас владі», — тремтячим голосом прошепотіла вона, намагаючись знайти в моєму обличчі хоч краплю сумніву. «Я вже це зробив, Лено», — просто й буденно відповів я, остаточно руйнуючи її звичний, затишний світ. Вона судомно схопила свою дорогу дизайнерську сумочку й кулею вилетіла з адвокатського кабінету, не сказавши більше ні слова.
Важкі дубові двері за її спиною грюкнули з такою неймовірною силою, що на стіні тривожно затремтіли дерев’яні рамки з університетськими дипломами Максима. Рівно за три години після цього інциденту я вже напружено сидів за металевим столом у захищеній переговорній кімнаті суворої державної будівлі. Просто навпроти мене сиділа старша детективка НАБУ Софія Ткачук і двоє серйозних, похмурих антикорупційних прокурорів із САП. Софія з неприхованим професійним інтересом і легким подивом перегортала товсту пачку роздруківок, зроблених із моєї рятівної флешки…
