Анна одразу зрозуміла, що щось пішло не так, бо раптом різко обірвався сміх у перших рядах. Ще секунду тому площа гуділа, лунали оплески, захоплені свисти, а ведучий із приклеєною до обличчя бадьорою усмішкою простягав у її бік картонний диплом у золотавій рамці з написом «Почесний гість свята». Вечірнє сонце сліпило, відбиваючись від прожекторів, що висіли над сценою, і змушувало мружитися.
І раптом у цій радісній метушні запала тиша, така, як буває перед грозою. «Знову своїх проштовхують, дивитися гидко!» — чийсь голос виразно пролунав із натовпу, немов команда до початку публічного цькування. Майже одразу, підхоплюючи хвилю недовіри, ще один чоловічий голос із задніх рядів гаркнув із явним невдоволенням.
«Та в них усе заздалегідь було куплено, ті лайки для дурнів вигадали!» — пролунало у відповідь. «Авжеж, усе було розписано», — вигукнула повна жінка в квітчастій хустці, ліктями прокладаючи собі шлях ближче до сцени. «Я знаю, у цієї горе-переможниці подружка в адміністрації сидить: намалювали їй балів скільки треба, а нас за ідіотів мають».
Площею прокотилося зле схвальне гудіння. Чоловік у кепці почав голосно пояснювати іншим: «Онук мій каже, що зараз будь-який шмаркач за копійки тисячі голосів із повітря зробить». «А Максим, він наш хлопець, справжній, скільки він для нашого міста зробив — його за чесність обирати треба, а не цю, що по знайомству», — додав хтось, а потім зухвало сплюнув убік.
Ведучий остаточно розгубився: він переводив погляд з Анни на Максима, а диплом у його руках тремтів. Оплески стали рідкими й нерівними. Аня, стоячи на освітленій сцені, відчула себе так, ніби опинилася оголеною посеред площі.
Вона кліпнула, намагаючись скинути заціпеніння, адже все почалося кілька годин тому біля входу на ярмарок. Там стояла кована арка, обвита живими квітами, де кожен охочий міг зробити миттєве фото. Подруга Ліда, з якою Аня прийшла на міське свято, не читаючи правил і регочучи, буквально затягла її під приціл об’єктива.
Але за годину з’ясувалося, що знімки одразу публікувалися в міській групі в популярному месенджері, де тривало голосування за головний приз — 50 тисяч. Анна сама, того не знаючи, набрала величезну кількість сердечок. «Друзі, давайте без різких слів!» — ведучий із натягнутою усмішкою підняв руку, закликаючи до порядку.
«Голосування в інтернеті було чесним, ці двоє, — він указав на Анну й незнайомого їй чоловіка, що стояли на сцені, — абсолютні лідери нашого онлайн-голосування». Ситуація загострювалася, і люди обурювалися. Другий фіналіст, статний чоловік років 35-40, стояв трохи збоку й на крок позаду дівчини, засунувши руки в кишені світлих штанів…
