Директорку фонду, Людмилу Борисівну, заарештували прямо на робочому місці. Співробітники з жахом дивилися, як їхню начальницю виводять у наручниках. Дві години вона мовчала в кабінеті слідчого, вимагала адвоката, погрожувала зв’язками. Але коли їй показали виписки з рахунків і перекази через підставних осіб, вона зламалася.
— Я не хотіла! — закричала вона, хапаючись за голову. — Це все Тамара придумала. Вона сказала, що Катька все одно дурепа, нічого не доведе. А ми поділимо гроші й будемо жити спокійно.
Людмила Борисівна розповіла, як вони розробляли схему, як Тамара знайшла безхатька, як Андрій допомагав відкривати рахунки через своїх знайомих. Найстрашніше зізнання пролунало наприкінці допиту. Коли Тамара дізналася, що вчитель веде розслідування, вона сказала сестрі: «Не хвилюйся, я його заспокою. Старий хворий, серце слабке, чи багато треба?»
— Я думала, вона просто налякає його, не знала, що вона на вбивство піде! — плакала Людмила Борисівна.
ОМОН увірвався в автосервіс Андрія рано-вранці, коли той ще спав у службовому приміщенні. Він намагався чинити опір, кричав, що нічого не знав, що мати все приховувала від нього.
— Я чесно працював, автосервіс своїми руками побудував! — репетував він, поки його скручували.
Але під час вилучення телефону знайшли листування з матір’ю за останні п’ять років. Повідомлення були як вирок:
«Катька щось винюхує. Треба старого притиснути. Він небезпечний, занадто багато знає».
«Ти впевнена, що спрацює?»
«Чудово, мамо, тепер тихо сидимо».
Андрій читав свої ж повідомлення і бліднув з кожним рядком. Документи на квартиру в місті та автосервіс були оформлені рівно через три місяці після крадіжки грошей з фонду. Суми збігалися до копійки: два мільйони гривень, розділені на трьох. Андрій більше не міг заперечувати свою причетність.
— Мати сказала, що Катька сама винна, — бурмотів він. — Що вона справді вкрала гроші, просто невдало приховала сліди.
Арешт Тамари Федорівни в батьківському домі став подією для всього села. Слідча група оточила будинок на світанку, сусіди висипали на вулицю, дивилися, як оперативники входять у двір. Тамара Федорівна спробувала втекти через город, але її зловили біля паркану. У будинку знайшли чеки: вона вже продала половину батьківських меблів, готувалася остаточно оформити дім на себе. Антикварний буфет, який робив ще дід Каті, пішов за п’ятнадцять тисяч. Мамині ікони — за три тисячі. Батькові книги здала в макулатуру.
Найважливіший доказ знайшовся в спальні, у шафі: коробка з ліками, серед яких лежала порожня упаковка препарату від тиску — того самого, яким був отруєний учитель. Експертиза показала на упаковці відбитки пальців Тамари Федорівни. Більше заперечувати було нічого. Її вивозили в наручниках під поглядами всього села. Сусіди мовчали, відверталися. Тільки баба Марфа перехрестилася і прошепотіла:
— Господи, прости її гріхи тяжкі.
Тамара Федорівна кричала з машини:
— Катька мене підставила! Вона все підлаштувала з помсти!
Детектив Кольцов продовжував копати. З’ясувалося, що це була не перша афера сестер. Три роки тому вони обдурили літню вчительку математики, переписавши на себе її дачу. Жінка померла через місяць за загадкових обставин, але розслідування не було — списали на вік і хвороби. Знайшлася ще одна жертва, Валентина Іванівна, колишня завідувачка складу. Її звинуватили в крадіжці товарів на роботі. Справу закрили за примиренням сторін, але «вкрадені» гроші так і не повернули. Вони зникли в тих же схемах з підставними особами.
— Я знала, що мене підставили, але довести не могла, — говорила жінка зі сльозами. — Дякую вам, що дістали цих тварюк.
Спливли й інші епізоди: шахрайство із заповітами, підробка документів, вимагання. Тамара Федорівна та її сестра промишляли цим роками, обираючи жертвами самотніх старих і беззахисних людей. Учитель став їхньою фатальною помилкою. Він виявився не таким беззахисним, як здавалося.
Дільничного Громова, який відмовився приймати заяву Каті, було відсторонено від посади. З’ясувалося, що він справді приходив з Тамарою Федорівною до неї як до родички й не раз отримував подарунки за мовчання. Секретарка в районній прокуратурі теж позбулася роботи за спробу перешкодити правосуддю.
Катя стояла біля вікна в квартирі детектива і дивилася на місто. Справедливість нарешті перемогла, але на душі було важко. Батько мертвий, п’ять років життя втрачено. А ті, хто мав захищати закон, виявилися продажними або байдужими.
— Тепер почнеться суд, — сказав Кольцов. — Готуйтеся, це буде нелегко…
Коментування закрито.