— Ти ж у нас тепер в одне крісло не вмістишся.
Чоловік розсміявся з власного жарту й, більше нічого не сказавши, вийшов зі спальні. Цього разу Галі чомусь стало прикро від його слів.
Жінка підійшла до шафи й дістала звідти ваги. Давненько вона вже не ставала на них, і їй навіть стало трохи страшно побачити результат. Однак цифри, що висвітилися на табло, були не такими вже й лячними.
Усього якихось вісімдесят сім кілограмів. Із такою вагою навіть на гірках в аквапарку можна кататися. Галя підвела очі й подивилася на себе в дзеркало.
Із відображення на неї дивилася цілком миловидна жінка. Повнота їй навіть ніби личила. На обличчі зовсім не було зморшок, шкіра підтягнута, рум’янець на щоках.
Галя усміхнулася сама собі. Жартує Антошка, як завжди, а сам, певно, побіг дізнаватися, скільки коштуватиме друге місце в оздоровчому центрі. Подумавши про це, Галя вдоволено зітхнула й почала збиратися на роботу.
Працювала Галина рядовою бухгалтеркою на одному й тому самому підприємстві вже двадцять чотири роки. Свою роботу Галя любила, але за ці роки її заняття стало якимось механічним і одноманітним. І навіть попри всі нововведення в професії, які постійно доводилося опановувати, Галина вже не відчувала колишнього натхнення від своєї праці.
Того дня в колективі, до якого Галя настільки звикла, що вважала своїх колег мало не родичами, сталося НП. Чоловік Віри Трофимової пішов до іншої жінки, буквально поставивши дружину перед фактом.
На Віру було боляче дивитися. Вона навіть ніби різко постаріла, хоча була молодша за Галину на цілих десять років.
— От чого їм, гадам, у цьому житті не вистачає? — обурено говорила Ксенія Андріївна, старша бухгалтерка, з якою Віра товаришувала.
— І не кажіть. Усе життя їм присвячуєш, а вони об тебе потім ноги витирають, — підтримала її Ганна Володимирівна, найстарша з колег.
— Усе, Віро, досить лити сльози, — вигукнула Катя Погудіна. — Якщо твій чоловічок здатен на таке, то як ти думаєш, кому більше пощастило: тобі чи тій жінці? Він від тебе загуляв і від неї загуляє, ось побачите. А тобі зараз треба не ревіти й шкодувати за ним, а уважніше дивитися по боках у пошуках нового кандидата на його роль. Клин клином вибивають, між іншим.
Усі подивилися на Катю майже співчутливо. Особисте життя самої Каті не складалося, і, попри її оптимізм, Катя залишалася самотньою. Навіть жодного разу заміж не була, хоча сама ростила доньку.
— Ой, дівчата, страшно все це, — зітхнувши, промовила Надя, ровесниця Галі. — Гаразд, Віра, вона й справді ще молода, може, і знайде собі когось. А якби зі мною таке сталося, я навіть не знаю, як би це пережила.
Почувши її слова, Галя здригнулася. Вона раптом виразно уявила собі, як її Антон обіймає чужу жінку. Спину вкрив липкий піт, і Галя підвелася, щоб піти до туалету.
Умившись холодною водою, жінка спробувала зрозуміти, чого це вона таке собі вигадала. Стільки років вони з Антоном прожили, і Галя, можна сказати, ніколи й ні до кого його не ревнувала. Пара разів, коли їй щось там здалося, не рахуються, але те відчуття, що змусило Галину покинути загальні посиденьки колег і сховатися в туалеті, було таким сильним, що жінка й досі відчувала тремтіння в колінах.
«Мабуть, так на мене подіяло те, що сталося з Вірою», — подумала Галя й постаралася взяти себе в руки.
Увечері вона вичікувально спостерігала за чоловіком, але Антон так більше й не заговорив про поїздку до моря. Галина вирішила не чіплятися до чоловіка з розпитуваннями, а просто почекати, коли він потішить її звісткою про те, що оплатив відпочинок для них обох.
Однак час минав, а Антон уперто мовчав і жодного разу відтоді не заговорив про майбутній відпочинок. Тоді Галя просто заспокоїлася й змирилася з тим, що, ймовірно, чоловік, аби не витрачатися, вирішив відмовитися і від свого місця.
Нічого страшного, проведуть відпустку на заміській ділянці, як це було в останні кілька років. Зате зможуть допомогти дітям. Христина зібралася піти вчитися на якісь курси підвищення кваліфікації, і гроші їй на це напевно знадобляться.
Та й їхньому з Антоном синові можна допомогти. Ігор нещодавно познайомився з дівчиною, а в сучасних дівчат запити ого-го, тож усе на краще, а море від них нікуди не дінеться.
Ледве Галя встигла забути про поїздку, що не відбулася, як Антон приголомшив її повідомленням.
— Я взяв відпустку з п’ятнадцятого. Вільні дати були тільки такі, тож за тиждень лечу на морський курорт.
— Як? Ти хіба не відмовився від поїздки?
