Місцева влада невеликої територіальної громади з великою повагою пішла назустріч виснаженому захисникові країни, оформивши всі необхідні бюрократичні документи на землю й будівлю в найкоротші строки, та й саме технічне стан старої дерев’яної споруди був настільки відверто плачевний, що охочих купити її за повну ринкову вартість просто не знаходилося довгі десятиліття.
Протікаючий шиферний дах, давно покошені дерев’яні вікна з овітрілою фарбою й густо зарослий бур’янами просторний двір відлякували будь-яких потенційних дачників, але для колишнього військового, звиклого до спартанських умов окопів, це тихе місце здавалося справжнім розкішним палацом спокою й омріяного умиротворення.
Андрій щиро, до сліз тішився навіть цим гранично скромним, напіврозваленим житлом, щодня вкладаючи всі свої залишкові, скромні фізичні сили, щоб повільно, крок за кроком перетворити ветху споруду на затишний, повністю пристосований для зручного пересування на інвалідному візку дім.
Саме тут, у глибині, оточеній віковими лісами полісської провінції, далеко від важких, переповнених жалем поглядів колишніх товаришів по службі і незручної, гнітючої тиші сусідів, які просто не знали, як з ним заговорити, він нарешті міг спробувати почати зовсім нове, хоч і дуже непривичне для нього самостійне життя.
Складні технічні механізми та електроніка завжди підкорялися йому беззастережно: ще в ранньому дитинстві він блискуче навчився лагодити будь-яку складну техніку, днями й ночами з великим захопленням допомагаючи покійному батькові в їхньому тісному, пропахлому машинним мастилом гаражі. Цей по-справжньому безцінний дитячий практичний досвід, примножений надалі професійними навичками роботи з високо складним військовим обладнанням, оптичними приладами та сучасними системами супутникового зв’язку безпосередньо на лінії фронту, дозволив йому доволі швидко й грамотно облаштувати невелику, але відмінно оснащену майстерню просто в просторому передпокої свого нового сільського будинку.
Саме ці видатні технічні навички, помножені на вроджену працелюбність, стали його справжнім рятівним кругом, що вберігав від глибокої клінічної депресії й безпросвітної туги, яка так часто й безжально накочується на молодих людей, раптово й назавжди втративши можливість ходити власними ногами.
Поступово, завдяки сарафанному радіо, про неймовірно талановитого, мовчазного майстра-інваліда, здатного буквально повернути до життя будь-яку, навіть найбезнадійніше зламану річ, дізналися не лише численні місцеві мешканці з довколишніх занедбаних сіл, але й постійно проїжджаючі повз далекобійники.
Люди з великою надією приносили й везли йому в ремонт усе, що зламалося й не підлягало гарантійному обслуговуванню: від старих, хрипких радiоприймачів і поламаних пластикових дитячих іграшок до надзвичайно складної сучасної автомобільної електроніки, бортових комп’ютерів і дорогих GPS-навігаторів.
Невтомні волонтери, які регулярно мотались на своїх гружених під зав’язку пікапах на схід і південь країни, дуже часто заїжджали до нього у двір, щоб Андрій своїм натренованим поглядом подивився «барахлячі» розвідувальні дрони, спалені плати тепловізорів або розбиті осколками рації, точно знаючи, що ця людина з залізною волею зробить усе можливе й навіть неможливе для посильної допомоги фронту.
Андрій принципово нікому й ніколи не відмовляв у технічній допомозі, — чи то надменний багатий водій іномарки, у якого заклинив склопідйомник, чи бідна, зігнута старенька з сусіднього хутора зі зламаним тонометром — і брав за свою кропітку, ювелірну роботу зовсім небагато, а в випадку з військовими замовленнями взагалі категорично відмовлявся від будь-якої оплати.
Він щоранку знаходив величезне, ні з чим не зрівняне духовне втілення саме в усвідомленні, що досі може бути по-справжньому потрібен і корисний своєму воюючому народові та пораненій країні, попри вкрай тяжкий фізичний стан і постійні фантомні болі в попереку.
Життя його тепер, на відміну від жахливих місяців на передовій, текло вкрай розмірено, дивно тихо й глибоко самотньо, складалося переважно з терпкого запаху гарячої канифолі, тихого, заспокійливого гулу паяльної станції і рідкісних, коротких розмов із щиро вдячними клієнтами, поки одного разу сліпа доля не піднесла йому абсолютно несподіваний, фатальний дарунок.
Повертаючись густим, непроглядним туманним осіннім ранком з чергової потрібної поїздки в місцевий сільський магазин на своєму спеціально переобладнаному триколісному скутері для маломобільних осіб, він краєм ока помітив на узбіччі, вкритій першим сріблястим інеєм, щось дуже схоже на збиту проїжджаючою машиною дрібну тварину.
Обережно під’їхавши якомога ближче до краю холодного асфальту і заглушивши тарахтячий мотор свого скутера, він із наростаючим жахом і жалем побачив маленького, повністю вкритого засохлою кров’ю й дорожнім брудом карпатського рисьеня, яке, судячи з усього, випадково забрело так далеко на північ із звичних місць мешкання й стало трагічною жертвою недбалого нічного лихача.
Крихітний лісовий звір ще дивом жив, його маленька, впала грудна клітка судорожно й переривчасто піднімалася з кожним важким вдихом, але він був настільки серйозно травмований ударом бампера, що не міг навіть видавити слабенький, жалюгідний писк, лише абсолютно безпорадно дивився на схилившогося над ним чоловіка тьмяними, сповненими нестерпного болю очима.
Зовсім не вагаючись ані секунди та повністю забувши про власний, миттєво спалахнувший гострий біль у пораненому попереку, Андрій максимально обережно загорнув окровавлене, тремтяче дитинча в свою стару, пропахлу порохом і багаттям флісову куртку військового зразка й на повній швидкості поніс затухаючого звірятка до свого теплого дому.
Його великий, відпрацьований бойовий досвід включав не лише професійне вміння користуватися стрілецькою зброєю, але й досить широкі практичні навички польової тактичної медицини, які тепер зовсім несподівано й дуже доречно знадобилися для екстреного порятунку згасаючого життя цього малого дикого хижака…
