Стандартний 20-футовий контейнер важив близько двох тонн у порожньому вигляді і міг вмістити до 28 тонн вантажу. Іржа вкривала його стінки товстим шаром, а морські жолуді та водорості говорили про те, що контейнер провів у морі не один рік. З усього було видно, що його викинуло на берег під час сильного шторму. Пісок і каміння були нагромаджені навколо металевої коробки, немов море намагалося сховати свою здобич. — Що ж ти таке? — пробурмотів рибалка, обходячи знахідку навколо.
На бічній стінці ще можна було розгледіти вицвілі літери Maersk і якісь цифри. Maersk — данська транспортна компанія, один із найбільших операторів контейнерних перевезень у світі. Їхні сині контейнери можна зустріти в будь-якому порту планети. Номер контейнера частково стерся, але Михайло зміг розібрати «МАМК-789». Решта цифр були нерозбірливі.
Михайло спробував відкрити масивні двері, але вони були замкнені на величезний амбарний замок, вкритий кіркою іржі. Замок був розміром з кулак, явно промислового зразка. Такими зазвичай замикають склади та ангари. Метал потемнів від солі та часу, але тримався міцно. Повернувшись до катера за інструментами, він взяв молоток, зубило та ломик.
У ящику з інструментами лежали також плоскогубці, викрутки та невелика ножівка по металу — стандартний набір рибалки, який повинен вміти полагодити що завгодно у відкритому морі. Робота чекала нелегка. Замок опирався відчайдушно, але Михайло був наполегливою людиною. Майже годину він гатив по металу, поки нарешті замок не тріснув і не впав на каміння з глухим звуком. Серце шалено калатало, коли Михайло потягнув за важкі ручки дверей.
Вони піддалися зі скрипом, відкриваючи темну пащу контейнера. Усередині пахло морем, металом і чимось солодкуватим, незнайомим. Усередині стояли ряди дерев’яних ящиків, акуратно покладених і закріплених стропами. Ящики були зроблені з якісної фанери і виглядали досить новими, незважаючи на довге перебування в морі. Герметичність контейнера захистила вантаж від води.
На перший погляд нічого особливого — звичайний вантаж. Але коли Михайло ломиком відкрив перший ящик, його охопило здивування. Усередині, у герметичних пакетах, лежали довгі чорні стручки. Навіть через упаковку відчувався неймовірно насичений, солодкуватий аромат. Стручки були довжиною близько 15–20 см, темно-коричневого, майже чорного кольору, злегка маслянисті на дотик.
Михайло не одразу зрозумів, що це таке, але інстинкт підказував: знахідка дорога. Ваніль — одна з найдорожчих прянощів у світі після шафрану. Натуральна ваніль отримується зі стручків орхідеї ваніль плосколиста, яка росте тільки в тропічних регіонах. Основні виробники — Мадагаскар, Коморські острови, Реюньйон і Таїті. Процес вирощування та обробки ванілі вкрай трудомісткий.
Квіти орхідеї запилюють вручну, стручки збирають недозрілими, потім піддають складному процесу ферментації, який триває кілька місяців. У результаті виходить продукт, який на світовому ринку коштує від 200 до 600 доларів за кілограм. Вдома Михайло показав кілька стручків дружині Ганні. Вона працювала кухарем у місцевому кафе і відразу впізнала знахідку. — Міша, це ж ваніль! Справжня ваніль! — вигукнула вона, обережно нюхаючи стручок.
— Знаєш, скільки це коштує? Один кілограм такої ванілі в Києві продають за тисячі гривень. Ганна зналася на спеціях. У кафе біля причалу вона готувала десерти для туристів, які зрідка заїжджали в селище. Штучний ванілін, який продавався в магазинах, коштував копійки, але справжня ваніль була розкішшю, доступною тільки дорогим ресторанам.
Один стручок якісної мадагаскарської ванілі в столичних магазинах коштував від 120 до 200 гривень. Михайло відчув, як земля іде з-під ніг. — Якщо в контейнері дійсно тонни ванілі, то звідки вона взялася? — запитала Ганна. — Це ж чийсь вантаж. Може, треба в поліцію звернутися?
